Крик нареченої за дверима розбудив увесь готель. Батько вибив двері й, побачивши те, що сталося
І рівно на 41-й день від похорону Анни Петрівни навідався чоловік до хати майбутньої нареченої. Марія Степанівна швидко накрила на стіл, хоча й була від усього, що відбувалося, м’яко кажучи, не в захваті. «З Катею ж так і не поговорили», — нагадала вона чоловікові.
«І отак одразу, як то кажуть, з корабля на бал». «А от зараз і поговоримо», — підбадьорився Василь Іванович. «Катя твоя дрихає цілими днями.
Усе ніяк виспатися не може. Чи не захворіла часом?» «Та просто втомилася», — знайшла виправдання для доньки Марія Степанівна. «Набридло їй усе.
Таке, знаєш, теж інколи буває, коли сил ні на що немає. Не забувай, що вона не так давно закінчила сільську школу. Атестат зрілості отримала, а от податися їй із ним нікуди.
У нашій місцевості ж інститутів не передбачено». «А навіщо це їй?» — здивувався Василь Іванович. «Наскільки я пам’ятаю, ми нічого такого й не планували.
Катя в нас заміж виходить. Нехай он сестрі гідний приклад подає. Дивись, і Софію скоро віддамо.
Їй усього нічого лишилося до закінчення школи. Щоправда, я не розумію, до чого все це. Нас тут ніхто не контролює.
Могли б узагалі не вчитися. Життєвих навичок як не було, так і немає. А звідки їм узятися, коли за книжками всі останні роки просиділи? Скажи мені, що от Катя зможе зварганити чоловікові на обід?» «Та все, що завгодно», — стала на захист доньки Марія Степанівна.
«Вона в мене всього навчена. Тільки якщо вже вийде заміж за такого багатого чоловіка, у домі мають бути слуги. Чи що? Дарма ми нашу дівчинку за старого віддаємо».
«Припини зараз же», — осадив дружину Василь Іванович. «Ніякий Богдан Михайлович не старий. Цілком собі поважний чоловік середніх літ.
Майбутнього родича поважати слід. І відгукуватися про нього зневажливо я тобі не дозволю. Та й узагалі, щось ти останнім часом надто буйна стала.
Угамувалася б уже. Годі. Весілля — справа вирішена.
А з Катею я сам про все поговорю. Вона в нас дівчина далеко не дурна. І я більш ніж упевнений, що правильно все зрозуміє».
Катерина завжди була собі на умі. Батькові сліпо не підкорялася, але водночас ніколи й не перечила. А що стосується заміжжя, то дівчина й не була проти.
І скільки б не бідкалися мати з сестрою над її нібито нещасною долею, Катя була рада, що до неї такий чоловік посватався. «А що в цьому такого?» — здивувалася вона, коли мати зробила чергову спробу вмовити й переконати доньку відмовитися від цього шлюбу. «Зате в нас у родині нарешті гроші з’являться.
Та й як чоловік Богдан цілком нічого. Чи що ти думаєш? Уся округа до мене в женихи збіжиться. Аж ніяк.
Навіть глянути нема на кого. Саме хлопчиська довкола. Про тих, хто старший, я взагалі мовчу.
Вони поруч із Богданом Михайловичем і близько не стояли. Ні грошей, ні становища. А в нього все є.
Якщо я подарую йому спадкоємця, то все життя як сир у маслі кататимуся. Погодься, мамо, що це далеко не найгірша доля для сільської дівчини. Дім у нього який великий.
І ви з батьком зможете нарешті зажити по-людськи. Соня, знову ж таки, побачить на власні очі, а не на картинках, що таке нормальні умови життя. Чи ти хочеш, щоб я все життя в цій напіврозваленій халупі просиділа біля вас із батьком?» «Господи, дитино моя, яка ж ти цинічна!» — схопилася за голову Марія Степанівна.
«Ти тільки послухай себе. Гроші, гроші, гроші. А як же кохання? Невже якісь бездушні папірці так застилають тобі очі, що довкола себе нічого, крім них, не бачиш?» «А що я маю бачити, мамо?» — спалахнула Катя.
«Те, як прекрасно ми живемо? Ти подивися, озирнися, протри очі. Дім, який ледве стоїть і ось-ось завалиться.
А всередині нього що? Думаєш, можна бути щасливою, тягаючи з криниці ці нескінченні відра? Баню щодня топити, щоб елементарно помитися? Думаєш, батькові все це легко? Ти на нього подивися. Ще не старий, а виглядає так, ніби йому шістдесят стукнуло. Якщо це, по-твоєму, життя, то дякую. Мені тобі сказати нічого. Батько хоча б радий за мене, за те, що в мене з’явилася можливість почати жити якось інакше. Та й у вас теж усе одразу налагодиться.
За старою традицією Богдан Михайлович за мене дуже велику суму вам дасть. Зможете дім наново відбудувати. Та й Соня… Якщо ти нормально поговориш із батьком, можливо, він дозволить їй поїхати вчитися.
І вона хоче. Та й ти, наскільки я пам’ятаю». «Та я ж хотіла, щоб ви обидві вчилися», — вигукнула Марія Степанівна.
«Щоб у вас була інша доля, не така, як у мене. Що ти вбила собі в голову? Заміж, заміж. Ніби ніяких інших справ на світі немає. Прямо нав’язлива ідея якась. Краще б подумала про своє подальше життя, про майбутнє». «Так я тільки про нього й думаю», — заперечила матері Катерина.
«І я не бачу нічого поганого в тому, щоб вийти заміж за гідну людину. Богдан Михайлович якраз саме той, хто мені потрібен. І дуже шкода, що ти цього не розумієш».
Марія Степанівна не вірила в почуття доньки…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
