Лариса збирала чоловіка на ювілей і вирішила викинути старий костюм, аж раптом знайшла в кишені несподівану річ

Відтоді Варвара навчилася одного правила: не вір, не бійся, не проси. Вона не пам’ятала, в якій саме книжці вперше натрапила на ці слова, та й не прагнула розбирати літературні джерела. Фраза лягла в неї, мов сталевий прут. На ній трималося все подальше життя.

Мокру й тремтячу Варвару тоді підібрав на трасі випадковий водій. Він неправильно зрозумів її становище і її красу. У молодості вона була жінкою рідкісної, небезпечної вроди: такою, на яку чоловіки дивилися надто сміливо й надто безглуздо. Водій вирішив, що може дозволити собі зайве. Пояснити йому правду Варвара не могла. Її врятував тупий предмет, що випадково опинився під рукою. Удар охолодив його наміри, а їй довелося забрати машину й залишити несправжнього рятівника непритомним у придорожньому сіні.

Він виявився художником із чіпкою пам’яттю. До поліції не пішов, але згодом знайшов її сам, хоча надійні люди вже допомогли Варварі з документами й притулком. Їй потрібно було зберегти таємницю, а він запропонував дивну угоду. Вона стала його музою, потім коханкою, потім жінкою, що живе під одним дахом, але так і не стала дружиною. У них народився син. Чоловік пробачив їй удар по голові майже відразу, щойно переконав себе, що поруч із ним оселилася не просто жінка, а джерело натхнення.

Художник був безпечний і болісно залежний від чужої оцінки. Сподобається комусь його пейзаж — він ходить окрилений. Не помітять портрет або байдуже пройдуть повз натюрморт — він гасить розчарування міцними напоями. Великим майстром він не став, хоча окремі вдалі речі траплялися. Варвара прожила з ним два десятиліття, дотримуючись негласної угоди: він не питає про її минуле, вона не втручається в його слабкості. Дві самотності ділили дім, кухню, тишу, але так і не стали по-справжньому близькими.

Після його смерті з’ясувалося, що деякі заощадження все ж були. Не те щоб він ховав їх від Варвари; радше не надавав значення тому, що лежить у дальніх паперах. Вона пустила ці кошти в діло. Цього разу їй був потрібен не чоловік, за яким можна сховатися, а союзник зі світу порядку, зв’язків і знань. Так поруч з’явився генерал у відставці — вдівець, який багато років працював у системі слідства і знав темний бік міста вздовж і впоперек.

Він любив Варвару по-своєму і, на її подив, не став копирсатися в минулому. Вона сказала, що хоче відкрити фірму, яка допомагатиме людям у складних ситуаціях. Він повірив. Службових таємниць він не розкривав, поки справи були живими, але історії давно закриті, передані до суду чи архіву, охоче переповідав вечорами. Збирався писати спогади, перебираючи випадки, де хитрі злочинці уникали покарання через брак доказів або залізне алібі. Для нього це були сюжети. Для Варвари — підручник…