Свекруха приїхала на ювілей зовиці за кермом мого кросовера, але за п’ятнадцять хвилин у дворі з’явилася ще одна машина

— Оксано, я ключі від твого бегемота візьму? — Роман просунув розпатлану голову в дверний проріз ванної, нагадуючи заспаного суриката, який раптом помітив хижака. — На мийку його зажену.

— У Мариночки ж сьогодні 30 років стукнуло. Ювілей. Перед родичами незручно, якщо ми до ресторану підкотимо на брудній тачці.

Оксана, методично орудуючи зубною щіткою, щось ствердно промимрила. Бегемотом новоспечений чоловік лагідно називав її білосніжний кросовер, куплений два роки тому. Куплений за кровні, накопичені нескінченними чергуваннями, без жодного кредиту й мамчиної допомоги.

Роман схопив ключі з тумбочки, радісно свиснув і грюкнув вхідними дверима так, що в коридорі з вішалки впала парасоля. Шлюб Оксани налічував рівно три місяці. Три місяці тому штамп у паспорті спрацював як злий чаклунський артефакт, перетворивши вельми обходительного залицяльника на диванного теоретика з грандіозними апетитами.

А заодно видав безлімітну перепустку в її життя його рідні, чия впевненість у власній винятковості могла б рухати тектонічні плити. Їй належала ранкова зміна в поліклініці, а ввечері — той самий злощасний банкет на честь зовиці. У кабінеті лікаря-терапевта було звично душно…