Лікар запізнився на власне весілля, рятуючи дитину, і біля ресторану дізнався, що його вже замінили

Минуло два тижні. Увечері біля службового виходу Артем побачив Софію. Вона схудла, обличчя зблідло, під очима лягли темні тіні. Побачивши його, вона кинулася назустріч.

— Мама в лікарні, тиск страшний. Роман влаштував скандал і зник. Ми сьогодні забрали заяву. Артеме, я все зрозуміла. Я була дурепою. Давай повернемося, я обираю тебе.

Він дивився на її тремтячі губи й шукав у собі колишній біль. Не знайшов. Там, де недавно була рана, тепер лежав сухий рубець.

— Ти не мене обираєш, Софіє. Мати зламалася, Роман пішов, звична опора зникла. Тобі страшно. Коли на тебе тиснула сім’я, ти підкорилася. Коли помирала дитина, ти сиділа вдома. Це не вибір. Це страх лишитися самій.

— Будь ласка, дай мені шанс. Один. Я все виправлю.

— Шанс був. Ти обміняла його на чужу каблучку.

Вона зблідла ще дужче.

— У тебе хтось з’явився?

— Хіба це щось змінює?

Він пішов геть порожньою вулицею. Кроки звучали твердо. Минуле більше не хапало його за рукав, лише тихо лишалося позаду…