Свекруха вирішила звільнити невістку, щоб віддати її службову машину синові

— Марино, ключі сюди, на стіл. І документи на машину не забудь. Тобі сьогодні без них можна обійтися, а мені на ринок треба, до Оксани по розсаду.

Від голосу Світлани Петрівни плющ на підвіконні, здавалося, перелякано здригався: такою високою нотою можна було пройняти рослину до самого коріння. Навіть Барсик, який зазвичай нікому не поступався званням головного сімейного крикуна, роззявив пащу без жодного звуку. Вівторок починався зі звичної вистави домашнього цирку. Маша незворушно відпила кави з улюбленої жовтої горнятки.

— І вам доброго ранку, Світлано Петрівно, — сказала вона, обережно ставлячи горнятко. — До ринку ходить маршрутка номер 18. А в моєї машини інший маршрут: на роботу. І я поїду нею.

Свекруха підібгала губи й нависла над столом. У строкатому плащі вона скидалася на розлюченого ховраха.

— Дивлюся на тебе, невістко, і диву даюся. Зовсім зазналася зі своїм начальством! — Пухкий палець указав на вікно. На стоянці виблискував свіжим лаком новий сріблястий кросовер. — Ну куди жінці така махіна? Людям на сміх. А Дениско мій, рідний син, між іншим, твій чоловік, на розвалюсі їздить. Перед сусідами соромно! Дивляться, перешіптуються: жінка мужика під каблук загнала.

Призначений підкаблучником Денис саме ввалився на кухню. Ґудзики на сорочці він застібав на ходу, а позіхав так широко, що щелепа ризикувала покинути належне їй місце. Непоганий був хлопець, вправний. У сервісному центрі неподалік він ремонтував побутову техніку; до роботи діставався пішки за десять хвилин, навіть якщо не квапився.

Тому власний автомобіль його цілком влаштовував. Іржавий утюг на колесах частіше стояв у дворі, ніж їздив, і водночас правив за склад запчастин для пральних машин. Денисові більшого й не треба було.

— Мам, ти чого з самого ранку знов завелася? — сонно пробурмотів він, протискаючись до чайника. — Нормальна в мене машина. Учора генератор перебрав. Майже годинник, а не мотор, тільки заводиться через раз. Ще глушник відвалюється. Звір!

— Помовч, простак! — урвала його дбайлива мати. — Це я про твою гідність думаю. Дружині належить жити за чоловіком як за кам’яною стіною. А у вас що? Вона панею роз’їжджає, а ти… тьху.

Маша промокнула губи серветкою, взяла сумку. Світлана Петрівна вже намагалася прикрити ключі долонею, але невістка, проходячи повз, спритно вихопила їх з-під її руки.

— Світлано Петрівно, про гідність судять не за значком на капоті. Для початку непогано було б навчитися стукати, перш ніж заходити, і не лізти в чужі справи. Денисе, гроші на картку я переказала. Твоєму звірові на бензин теж вистачить — на тиждень наперед. Увечері буду вдома, як завжди.

Грюкнули вхідні двері. Маша поспішила вниз сходами, а на кухні лишилася свекруха, що кипіла, мов забутий на плиті чайник.

За пів року, що минули після Машиного підвищення й отримання ключів від кросовера, автомобіль устиг стати причиною нескінченної війни. Відділ закупівель мережі будівельних магазинів вимагав від керівниці постійних поїздок: в одного постачальника треба було все перевірити, з іншим розібратися через бракований товар. Маша моталася містом, і машина була для неї робочим інструментом. Уявленням Світлани Петрівни такий порядок видавався мало не порушенням законів природи.

Водити свекруха вміла, але куди охочіше влаштовувалася пасажиркою: самій за бензин платити не доводиться, гаманцеві легше. Старенька машина, що дісталася від покійного чоловіка, давно згнила в гаражі. Зате посилатися на неї було зручно, коли треба було вкотре з’їздити по магазинах, на дачу до подруг або у невідкладних справах державної ваги.

Раніше Денис із кректанням і лайкою заводив свою колимагу й віз матір куди треба. Тепер їй подавай тільки сріблястий кросовер і відповідний комфорт. Кілька разів Маша поступилася. Але одного разу свекруха надумала запхати в багажник три мішки гною — для маракуї, яку вирощувала на балконі. На цьому лавочку закрили назавжди.

Машу тут-таки записали у вискочки й вороги номер один. Світлана Петрівна розпочала хрестовий похід: відновити патріархат бодай у межах квартири сина й невістки.

Тиждень минув, а Світлана Петрівна не вгамовувалася. Її натиск ставав дедалі наполегливішим і часом набирав таких форм, що Маші лишалося тільки дивуватися. У середу вона повернулася з роботи втомлена й ще у вітальні побачила влаштоване свекрухою засідання. На дивані по обидва боки від неї сиділи тітка Валя, сусідка Світлани Петрівни, та її двоюрідна сестра Людмила. Перед ними на столі стояла миска з м’ясними пирогами — ніби рада мала і частування, і порядок денний…