Літня хатня робітниця випадково дізналася таємницю мого чоловіка й вирішила попередити мене

Першою тривожною зміною стали пізні повернення Артема. Раніше він приходив близько сьомої, і Ольга майже до хвилини знала, коли повернеться ключ у замку й із передпокою долине звичне: «Олю, я вдома».

Поступово сьома година перетворилася на восьму, восьма — на дев’яту. Потім Артем почав з’являтися після десятої. Одного разу Ольга вже лежала з книжкою в ліжку, коли чоловік увійшов до квартири близько пів на дванадцяту.

Від нього пахло тютюновим димом і незнайомими парфумами. Щоправда, Ольга відразу переконала себе, що запах парфумів їй привидівся. Артем іноді курив після роботи разом із колегами, а чийсь аромат цілком міг лишитися в ліфті.

— Чому так пізно? — запитала вона, не відриваючи очей від книжки, хоча рядки вже розпливалися перед очима.

— Проєкт горить, — долинуло з ванної разом із шумом води. — Закупівлі на наступний квартал, підрядники затягують строки, директор нервує. Ти ж сама знаєш, як таке буває.

Ольга справді знала. Її власна робота теж не раз перетворювалася на низку авралів перед крайнім терміном, тож пояснення прозвучало переконливо. Вона кивнула, хоча Артем не міг цього бачити, і знову опустила очі до сторінки.

Чоловік ліг поруч, відвернувся до стіни й уже за хвилину рівно дихав. Ольга ще довго дивилася в темряві на стелю. Щось невловимо змінилося, але назвати причину неспокою вона не могла — ніби звідкись тягло холодом.

Потім з’явилася дивина з телефоном. Сам апарат, звісно, був у Артема завжди, але раніше він ставився до нього без особливої обережності: кидав на стіл, забував на підвіконні або лишав у кишені куртки. Тепер же телефон ніби перетворився на частину його тіла.

Артем брав його у ванну й на кухню, навіть перед виходом винести сміття ховав у задню кишеню джинсів. Крім того, всюди клав апарат екраном донизу, ніби той міг випадково показати зайве.

Одного ранку Ольга поспішала до офісу. Її власний телефон розрядився, а апарат Артема, як завжди перевернутий екраном донизу, лежав на кухонному столі. Чоловік у цей час приймав душ, і Ольга машинально підняла його телефон, щоб подивитися, котра година.

Екран засвітився. У верхній частині з’явилося сповіщення з месенджера: відправника було позначено однією літерою «М», а повідомлення починалося словами «Сьогодні ввечері не вийде…». Продовження не вмістилося.

Ольга не встигла нічого роздивитися. Із ванної почулися швидкі кроки, і в кухонному проході з’явився Артем — із мокрим волоссям і рушником на стегнах. Він одразу забрав апарат із її руки.

— Це мій телефон.

Фраза прозвучала не грубо, але рух виявився надто різким і квапливим. Ольга пояснила, що хотіла лише дізнатися час, бо її телефон розрядився.

— Там робочі чати, — рівно промовив Артем. — У нас конфіденційне листування з підрядниками, тому, будь ласка, не бери його.

Він подивився дружині в очі, усміхнувся, поцілував її в щоку й пішов одягатися. Ольга залишилася з чашкою вистиглої кави. За літерою «М» міг ховатися будь-хто.

Вона змусила себе припинити здогади. Ольга не хотіла ставати жінкою, яка перевіряє телефон чоловіка й влаштовує допит через одну-єдину літеру. Турбот і без того вистачало.

За тиждень сталася ще одна дивна подія, цього разу пов’язана з документами. У неділю ввечері Ольга повернулася з магазину, розклала продукти по полицях холодильника й пішла до спальні перевдягнутися. Артем стояв біля комода перед відчиненою верхньою шухлядою й переглядав вміст папки.

У старій темно-синій папці з потертими кутиками Ольга зберігала всі важливі папери ще з бабусиних часів. Там лежали документи про право власності на квартиру, витяг із реєстру нерухомості, договір дарування від Валентини Андріївни, медичний страховий поліс та інше. Ольга зупинилася у дверях і запитала, що він шукає.

Артем обернувся без тіні розгубленості. Його погляд залишався спокійним, на обличчі з’явилася легка усмішка.

— Медичний поліс. Завтра йду до стоматолога й ніяк не міг згадати, куди його поклав. Здається, я поклав його сюди.

Ольга підказала, що поліс має бути в бічній кишені праворуч. Артем пошукав рукою, витягнув потрібний папір, радісно подякував дружині й, зачинивши шухляду, вийшов. На перший погляд усе було цілком звично.

Поліс і справді зберігався в цій папці, і причина пошуків звучала правдоподібно. І все ж Ольгу кольнуло неприємне передчуття — тонке й нав’язливе, мов скалка, що застрягла під нігтем. Вона знову висунула шухляду й перевірила документи.

Усі папери були на місці, однак лежали в незвичному порядку. Ольга завжди клала зверху документ про право власності, за ним витяг, потім договір дарування, а вже тоді все інше. Тепер витяг лежав поверх документа про право власності, а договір від бабусі був перекладений униз.

Можливо, минулого разу вона сама переклала папери й забула. Ольга повернула їх у звичний порядок, зачинила комод і пішла варити макарони. Тим часом Зінаїда Павлівна помічала більше, ніж належало хатній робітниці…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇