Майбутня свекруха зажадала частину моєї зарплати, не чекаючи, що я висуну їй зустрічну умову

Спершу вона розшукала колишню дружину Остапа. Кілька спільних знайомих, старі позначки на фотографіях і профіль невеликого салону для тварин привели Аліну на інший кінець міста.

У приміщенні пахло шампунем, вологою шерстю й чимось солодкуватим. Леся, висока темноволоса жінка з уважним поглядом, вичісувала величезного шпіца. Пес терпів процедуру з виглядом ображеного аристократа.

— Ви щодо запису? — запитала господиня, не припиняючи працювати щіткою.

— Я не клієнтка. Я наречена Владислава Гончара. Точніше, поки що не певна, що нею залишуся. Мені треба зрозуміти, що означає правило п’ятдесяти відсотків.

Рука Лесі завмерла. Шпіц коротко гавкнув, обурений раптовою паузою. Жінка поклала щітку, зняла фартух і струсила з нього хмарку рудої шерсті.

— Отже, Галина Михайлівна вже озвучила умови вступу? Швидко. Зазвичай вона чекає, поки подадуть заяву, — тоді відступати вже дорожче.

— Заяву подано. Ресторан заброньовано. Передоплату внесено, — сухо відповіла Аліна. — Що сталося з Остапом?

Леся всміхнулася, але в цій усмішці не було веселощів.

— Я витримала шість місяців. Щомісяця отримувала новий кошторис: то переробити балкон, то купити гарнітур, то оплатити оздоровчу поїздку через раптово загострену мігрень. Остап віддавав матері половину зарплати й переконував мене робити те саме заради єдності родини. Коли я відмовилася оплачувати їй путівку, вона оголосила голодування. Замкнулася на кухні й сказала, що помре від нашої невдячності.

Аліна мовчки дістала невеликий блокнот і приготувалася записувати.

— І Остап став на ваш бік?

— Остап опинився між нами й поступово розсипався. Мати тиснула сльозами, я вимагала, щоб він нарешті подорослішав. Однієї ночі він склав речі в спортивну сумку й сказав, що вийде по хліб. За три дні зателефонував із чужого номера. Повідомив, що підписав контракт на вахтову роботу на далекому північному промислі.

— Просто поїхав?

— Туди, де зв’язок з’являється рідко, транспорт ходить за розкладом, а мороз такий, що людина швидко перестає скаржитися на побутові незручності. Він вибрав бурову, холод і місяці далеко від дому, аби тільки не отримувати щоденних вимог скинутися на чергову покупку. Ми розлучилися без скандалу. У нього ніби не лишилося сил навіть на сварку.

Аліна кивнула. Картина ставала неприємно ясною.

— А Мирон?

Леся втомлено всміхнулася.

— Це окрема історія. Знайдіть Ярину. Вона веде заняття з кераміки в центрі. Мирон обрав шлях іще радикальніший…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче реклами👇👇👇