Максим приїхав із сином на весілля врятованого друга
Максим зітхнув і раптом уперше за довгий час розповів цій малознайомій людині все, що з ним сталося. Вислухавши, іноземець похитав головою:
— У тебе все неодмінно буде добре. Бо ти сам хороший. Попрощайся з минулим, відпусти його. Так треба. Ти ж його вже не повернеш…
Лишивши Артемові все необхідне, Максим сходив по допомогу й невдовзі попрощався зі своїм новим другом. Артема поклали до обласної лікарні, там він проходив відновлення, перш ніж повернутися до нареченої.
Максим удома розповів Федоровичу й Марині про те, що сталося.
— Молодець ти, Максе, — похвалив його Федорович. — Якби вовки підійшли ближче, випередили б тебе, лишилася б від твого іноземця тільки червона куртка…
Через кілька днів до дому Максима якісь люди привезли новенький снігохід, подарунки для сина й коробки з потрібними для побуту речами. Це була вдячність Максиму від урятованого Артема. А через пів року він надіслав йому квиток на літак і запрошення на весілля. Максим їхати не хотів, але Федорович наполіг, що він мусить це зробити.
І ось Максим, із сином на руках, стояв у гарно прикрашеній залі й не зводив очей із нареченої. А вона все ще не бачила його й мило усміхалася гостям. Спочатку Макс подумав, що йому просто ввижається і дівчина лише схожа на його загиблу дружину. Але раптом поруч із нею з’явився її батько, Борис. Той самий, який кілька років тому, ридаючи крокодилячими слізьми, ховав свою доньку й виганяв із двору зятя.
Нарешті наречена підвела очі й остовпіла. Борис завмер поруч із нею. Не помічаючи цього замішання, Артем весело представив їх одне одному й тут почув слова дитини та відповідь Максима:
— Тату, а хто ця тітка?
— Це твоя мама, сину…
— Максе… — видихнула Світлана. — Але як? Ви ж поїхали… Денис…
Приголомшений Артем дивився на них, нічого не розуміючи. Борис був блідіший за сукню нареченої.
— Я сьогодні вранці був на твоїй могилі… — промовив Максим. — Хто там лежить?
— Якась безхатченка… Тато зголосився поховати її…
— Навіщо? Навіщо все це? Чому не просто розлучення? Для чого ви це влаштували?
— Я боялася, що ти мене не відпустиш…
Світлана й справді швидко розчарувалася в шлюбі. Вона вийшла заміж просто так, щоб настояти на своєму. І аж ніяк не очікувала, що їй доведеться перші місяці жити в тій хатині Максима, де не було абсолютно ніяких умов. Вона звикла до розкоші й безтурботного життя, до клубів і дискотек, а тут раптом стала дружиною людини, далекої від усього цього…
