«Мамо, знайомся, це моя наречена…» Мати була шокована, коли подивилася на обличчя дівчини

— Тобі це не здається дивним?

— Бувають же збіги, — м’яко відповів Сергій. — Хоча таке, мабуть, рідко трапляється. А ти сама що думаєш?

Сказати йому зараз про давній біль вона не могла. Запитання було простим, а відповідь вимагала б відкрити те, що Наталя стільки років носила в собі. Вона подивилася в темний сад.

— Та так. Замислилася.

Сергій відпив вина й усміхнувся.

— А наше знайомство пам’ятаєш?

Наталя теж усміхнулася.

— Таке хіба забудеш? Ти перекинув на мене чашку кави просто в кафе.

— Я розгубився. Така гарна дівчина — а я раптом не можу сказати й слова. А в підсумку зіпсував улюблену сукню своєї майбутньої дружини.

Він розсміявся, і Наталя тихо відповіла:

— Якби не це, ми могли б просто пройти повз одне одного.

— От бачиш. Іноді доля подає дивні знаки, а виходить усе на краще.

Сергій притягнув її до себе. Наталя прихилилася до його плеча, але розмова не відволікла від Оксани. Навпаки, слова про дивні знаки повертали до того самого припущення. А що, як і ця схожість не випадкова? А що, як вона недарма так стривожена?

Коли чоловік пішов спати, Наталя залишилася на веранді з альбомом. Довго розглядала знімки й знайшла фотографію, зроблену незадовго до того, як її життя перевернулося. Тепер між тим життям і теперішнім ніби з’явився тонкий, поки що незрозумілий зв’язок.

— Я маю дізнатися правду, — сказала вона в темряву.

Уранці кухня була залита теплим сонячним світлом. Наталя із Сергієм пили каву, на столі стояла свіжа випічка. Усе сприяло спокійному сніданку, але після тривожної ночі Наталя ледь помічала цей затишок. Вона крутилася до ранку, знову й знову повертаючись думками до Оксани.

Коли до кухні зайшов Максим, потягуючись, запитання вирвалося майже відразу:

— Синочку, а хто в Оксани батьки?

Він здивувався, взяв чашку й сів навпроти.

— Вона нас іще не знайомила. Думаю, скоро познайомить. Знаю тільки, що свою рідну матір Оксана ненавидить.

Наталя вдавилася кавою. Гарячий напій обпік горло, вона закашлялася, а Сергій подався до неї й стиснув її долоню.

— Люба, що сталося?

— Нічого, просто невдало ковтнула.

Вона відвела погляд і спробувала відкашлятися. Максим із батьком повернулися до розмови про поїздку до магазину. Наталя більше не чула, про що вони говорять. Оксана ненавиділа жінку, яка її народила. Ці слова затулили все інше: вчорашню схожість, надію, страх помилитися. Якщо її здогад правильний, ця ненависть могла бути звернена до неї.

Щойно чоловік і син пішли, Наталя взяла телефон. Пальці тремтіли, поки вона набирала материн номер.

— Мамо, мені треба поговорити з тобою. Тільки прошу, відповідай чесно.

Голос зірвався. У відповідь почувся роздратований зітх.

— Господи, знову щось сталося?

Наталя набрала повітря і спитала прямо:

— Моя донька була жива?

Мати мовчала. У слухавці чулося лише важке дихання…