Марина вже вважала цей день остаточно зіпсованим, аж раптом біля станції до неї підбіг переляканий хлопчик

Остап підійшов до Оксани й обережно обійняв її. За минулі тижні вони перестали бути одне для одного чужими, і тепер у його погляді вона побачила любов — спокійну, теплу й справжню. Після втрат і самотності ця близькість здавалася майже неймовірною. Кілька митей Оксана мовчала, залишаючись у його обіймах.

Софія розсміялася й знову показала на малюнок, де поруч із будинком була старанно виведена собака. — А справжнього собаку ми все-таки заведемо?

— Обов’язково це обговоримо, — відповів Остап з усмішкою. Дівчинка вдоволено кивнула: саме такої відповіді вона й чекала.

Дивлячись на дітей, Оксана зрозуміла, що колишня тривога остаточно відступила. Тут вона нарешті відчула себе вдома. Тут вона знайшла сім’ю.