Медсестру хотіли викрити в поганій роботі, але прихована перевірка показала зовсім інше

Одного разу прийшов дядько Петро. Рука майже загоїлася. Він приніс трилітрову банку солоних огірків, перев’язану мотузкою. Ярина прийняла подарунок серйозно, як офіційний внесок, подякувала й поставила банку в кімнаті персоналу. До вечора банка спорожніла. Медсестри, санітарки й охоронець Бондаренко їли огірки до обіду, сперечалися, хто саме приніс, і нахвалювали так, ніби на столі була дорога закуска.

Бондаренко, до речі, більше не ходив із тривожними повідомленнями. Тепер він офіційно відчиняв службові двері в години роботи фонду й записував відвідувачів у журнал. Робив це старанно, інколи навіть урочисто, ніби брав участь у справі, важливість якої хотів підкреслити кожною літерою.

Назар став частіше приїжджати в третю клініку. Спершу знаходив приводи: підписати документи, подивитися ремонт, обговорити звіт, уточнити бюджет. Потім перестав вигадувати причини. Просто приїжджав. Заходив у кімнату персоналу, наливав собі чай з електрочайника, сідав у кутку й слухав, як Ярина розмовляє з волонтерами, розподіляє зміни, вирішує питання з постачанням, заспокоює медсестру, в якої зірвався вихідний.

Якось він зрозумів, що майже годину не діставав телефон. Це було дивно. Майже тривожно.

Про Лесю він по-справжньому дізнався не з папки Тимофія. Папка давала факти, але факти не передають людину.

Однієї суботи Назар заїхав у клініку ввечері по документи, забуті після наради. Адміністративне крило було порожнє. Підлоги блищали після прибирання, пахло мийним засобом. Із кімнати відпочинку долинав сміх. Двері були прочинені.

Ярина сиділа на старому дивані. Поруч — дівчина в інвалідному кріслі, тонка, худенька, у в’язаній кофті на розмір більшій. Обличчям вона нагадувала Ярину, тільки м’якше, молодше, світліше. Ті самі очі, але без жорсткої нічної втоми. Дівчина показувала щось на телефоні й сміялася, закинувши голову. Ярина дивилася на екран і усміхалася.

Назар бачив цю усмішку вперше. Не коротку професійну. Не стриману. Не втомлену. Справжню. Від неї обличчя Ярини змінювалося повністю: розгладжувалися складки біля очей, зникала суворість, і ставало зрозуміло, що їй тридцять один, а не сорок, як інколи здавалося під лікарняними лампами.

Він тихо відступив і пішов, так і не взявши документи.

У машині набрав Тимофія.

— Операція Лесі Мельник. Дізнайся, де найкращий профільний спеціаліст, і підготуй оплату.

— Від вашого імені?

— Від фонду. Як цільовий грант на лікування члена родини співробітниці.

Тимофій помовчав.

— Формально це може виглядати як конфлікт інтересів. Ярина керує програмою, ви засновник.

— Тоді оформимо правильно. Винеси на раду, з повним обґрунтуванням і без її участі в рішенні.

— Зрозумів…