Медицина безсила: пологи 66-річної пенсіонерки обернулися сенсацією

Пробачте мені, якщо зможете, — плакала Марина під важким, похмурим небом.

І раптом її ніби вдарило струмом. Вона підвела мокре від сліз обличчя й промовила тихо, але твердо, як клятву:

— Я спокутую свою провину. Я зроблю те, чого не встигли ви. Вирощу ваших дівчаток. Я вірю, що вони впораються. Обіцяю, я зроблю для цього все можливе.

Ці слова йшли просто із серця.

Наступного дня Марина рішуче вирушила до кабінету завідувачки клініки Валентини Сергіївни. Біля дверей вона зіткнулася зі Світланою, яка щойно підписала відмову від дітей.

Завідувачка була явно не в гуморі: тяжкий випадок, перевірки, покинуті немовлята, папери, звіти.

— Що вам потрібно? — сухо спитала вона, неохоче відриваючись від документів.

Вислухавши Марину, Валентина Сергіївна стомлено зітхнула.

— Ви ж медик, Марино, а кажете таку наївність. Лікарня дітей не віддає. Все оформлюється через органи опіки. До того ж дівчаткам потрібен цілодобовий нагляд. Я нічим не можу вам допомогти. Звільніть кабінет.

Марина вийшла, але не здалася.

Пів року вона навідувала дівчаток, купувала їм речі, молилася за їхнє здоров’я й чекала, коли малят переведуть до будинку дитини. Коли цей день нарешті настав, вона прийшла до директорки закладу з проханням про всиновлення.

Але відповідь Тамари Сергіївни приголомшила її.

— Вибачте, Марино, але в дівчаток уже є усиновлювачі. Забезпечене, надійне подружжя. З дня на день вони підпишуть документи.
— Як же так?