Мільйонер прихистив змерзлу дівчину на одну ніч, а вранці дізнався з новин, ким вона була насправді
Під час перерви Максим пішов слідом за Богданом Петровичем. Адвокат оцінив хід засідання обережно, але позитивно: запис показав, хто саме намагався вплинути на свідка. Головне тепер — не дозволити емоціям зіпсувати вже вибудувану картину. Оксана трималася краще за багатьох людей, яких йому доводилося готувати до подібних допитів.
Максим знайшов її біля вікна. Він повторив пораду Левченка: відповідати коротко, точно й без зайвих пояснень. Оксана сказала, що пам’ятає кожне слово з учорашньої розмови. Потім зізналася, що майже не спала три останні ночі — не через страх перед Владиславом, а через надію на рішення щодо Софії.
Донька все ще перебувала в батька. Якщо прохання задовольнять сьогодні, вже завтра дівчинка могла опинитися поруч із матір’ю. Оксана вимовила це дуже тихо, ніби боялася зруйнувати можливість одним гучним словом. Максим не став обіцяти й просто залишився поруч до запрошення в залу.
Після перерви Оксана відповідала близько двадцяти хвилин. Представник Владислава говорив різко, повертався до тих самих дат, несподівано змінював тему й намагався змусити її виправдовуватися. Вона не дозволила збити себе. На кожне запитання відповідала рівно настільки докладно, наскільки було потрібно.
Її спитали, чому після втечі вона не звернулася до офіційних органів. Оксана повторила підготовлену відповідь: у чоловіка були впливові зв’язки, а проти неї вже існували документи з неправдивими відомостями. Вона побоювалася, що її повернуть до клініки, перш ніж хтось перевірить обставини госпіталізації. Це була не параноя, а розумна обережність після пережитого позбавлення волі.
Адвокат Владислава спробував подати допомогу Максима як доказ залежності й нав’язаної версії подій. Оксана нагадала, що сама відновила дати, знайшла зміни в реєстрі й указала на невідповідність адреси в журналі нотаріального виїзду. Максим дав їй безпеку й ресурси, але зміст свідчень належав їй. Лідія Степанівна зупинила подальше повторення цього запитання.
Коли Оксана повернулася на своє місце, Максим уперше за весь день дозволив собі уважно подивитися на неї. Вона була блідою й утомленою, але тієї порожнечі, яку він побачив у її очах на засніженій дорозі, більше не було. Тоді вона чекала, що інші вирішать її долю; тепер сама захищала кожну частину свого життя. Оксана помітила його погляд і ледь помітно кивнула, ніби підтверджуючи, що витримає решту часу.
Наприкінці дня суддя оголосила перерву перед проголошенням рішень за розглянутими вимогами. Сорок хвилин очікування розтягнулися для Максима довше за все засідання. Оксана сиділа нерухомо, склавши руки, Богдан Петрович іще раз переглядав записи, а Владислав говорив пошепки зі своїми представниками. Ніхто не намагався дивитися на іншу сторону.
Повернувшись, Лідія Степанівна почала з рішення за вимогами Оксани. Первинний висновок про психотичний розлад і заснована на ньому примусова госпіталізація визнавалися необґрунтованими. Дію довіреності, використаної для управління активами «Вектор-Логістик», зупиняли до окремої перевірки її справжності. Одночасно зупинялася дія спірної угоди про передачу частки компанії на користь «Ресурс-Плюс».
Потім суддя перейшла до клопотання про дитину. До остаточного вирішення сімейного спору шестирічну Софію Коваленко тимчасово передавали матері; рішення належало виконати протягом доби. У позові Владислава Ігоровича Коваленка до Максима Олеговича Гончаренка було відмовлено повністю. Підстав вважати, що Максим незаконно утримував Оксану або перешкоджав необхідній медичній допомозі, суд не встановив.
У залі ніхто не скрикнув і не заплескав. Просто повітря ніби стало легшим. Оксана й далі сиділа рівно, дивлячись перед собою, а потім повільно опустила голову й кілька секунд не рухалася. Усі тижні поїздок, обстежень, очікування й страху наче разом навалилися на неї, коли потреба триматися нарешті зникла. Владислав підвівся першим і вийшов, жодного разу не глянувши на дружину.
Його адвокати й Віктор Павлович пішли слідом. Богдан Петрович підійшов до Оксани й поклав долоню їй на плече. Він тихо сказав, що головне зроблено. Оксана ніби ще не дозволяла собі повірити в почуте рішення. Вона підвела сухі очі й перепитала лише одне: «Завтра?»
— Завтра, — підтвердив адвокат.
На виході Максим ішов поруч з Оксаною. Уже біля машини вона несподівано торкнулася його руки й на секунду переплела з ним пальці. У цьому жесті не було ні урочистості, ні обіцянки — тільки довіра, яку вона нарешті дозволила собі показати. Потім Оксана відпустила його й сказала: «Дякую».
Максим кивнув і відчинив машину. Він думав про те, що завтра приїде маленька дівчинка із сірим зайцем, якого, ймовірно, не випускала з рук увесь час розлуки. Йому справді хотілося познайомитися із Софією.
