Молодший брат привів у дім наречену й одразу спробував поставити сім’ю перед новими правилами

— Ні. З’являється час від часу.

— Комунальні платить?

Я відкрила теку з квитанціями.

— Останні три роки — ні.

Світлана кивнула.

— Вселити майбутню дружину без згоди власників він не може. Встановити порядок користування для зареєстрованого мешканця теоретично можна, але він не власник. Тут багато нюансів. Головне — не пускайте сторонню людину на постійне проживання. І фіксуйте все. Повідомлення, дзвінки, спроби проникнення, погрози.

— Це ж рідний син, — прошепотіла мама.

Світлана подивилася на неї м’якше.

— Рідні люди теж іноді завдають шкоди. Документи потрібні не для того, щоб воювати, а щоб захищатися.

Вона порадила поміняти замок, але не позбавляти Сергія доступу повністю: дати йому можливість приходити за погодженням і забрати речі, щоб потім не було звинувачень. Батько опирався, але після того, як уночі хтось намагався відчинити двері старим ключем, сам викликав майстра.

Я прокинулася від тихого металевого скреготу. Спершу подумала — сусід зверху вовтузиться. Потім зрозуміла: звук іде від наших дверей. Серце вдарило в горло. Я вийшла в коридор, не вмикаючи світла, і побачила, як ручка повільно опускається.

— Хто там? — спитала я.

За дверима завмерли.

Потім жіночий шепіт:

— Казала ж, не підходить.

Сергій різко відповів:

— Тихо.

Я ввімкнула світло й відчинила верхній замок, залишивши ланцюжок.

— Сергію?

Він стояв у напівтемряві майданчика, злий, із сумкою через плече. За ним — Ірина. На ній була коротка куртка, волосся зібране в хвіст, обличчя без косметики здавалося старшим і жорсткішим.

— Відчиняй, — сказав він. — Я додому прийшов.

— Зараз друга ночі.

— І що? Я тут прописаний.

— Ти можеш прийти завтра вдень. Ми відчинимо.

Ірина ступила ближче.

— Анно, не влаштовуйте цирк. У нас речі. Ми втомилися.

— Ви тут жити не будете.

— Це вирішуватимете не ви.

Вона підняла телефон і почала знімати.

— Ось, фіксую: сестра не пускає рідного брата до квартири.

Я відчула, як кров прилила до обличчя. Хотілося грюкнути дверима, сховатися, зникнути. За моєю спиною з’явилася мама в халаті.

— Сергію? — голос у неї був сонний і переляканий. — Що сталося?