Невістка мовчки залишила на столі теку перед переїздом. Сюрприз, який чекав мене під обкладинкою, змусив мене розплакатися

— Нічого. Їдьте обережно.

Я дивилася їм услід із балкона. Березень був холодний, я стояла в жилеті поверх кофти й трохи мерзла, але йти не хотілося. Марина в машині не озирнулася. Альоша помахав.

Я не знала тоді, що тека вже лежить на столі.

Тридцять вісім тисяч щомісяця — чотирнадцять переказів поспіль. Я порахувала в умі, потім перерахувала на аркуші. П’ятсот тридцять дві тисячі. Понад пів мільйона. Лише щомісячні перекази.

Плюс грудень дві тисячі двадцять четвертого року — окремий рядок, інша сума. Один мільйон двісті тисяч. Теж на ФОП «Крашеніннікова А.С.».

Я сиділа над цими аркушами довго. Герань на підвіконні відцвіла, сонце пішло на інший бік, горобці кудись зникли.

ФОП «Крашеніннікова» — що це? Фірма, магазин, агентство? Жіноче ім’я. Я нічого не знала про цю жінку. Альоша ніколи не згадував.

Першим порухом було взяти телефон і зателефонувати йому. Я навіть підняла слухавку.

Але не зателефонувала.

Бо зрозуміла: я не знаю, що це таке. Я бачу цифри й більше нічого. Зателефонувати й спитати — означає звинуватити. А в чому звинувачувати — я не знаю. Так не можна.

Коля, мій чоловік, завжди казав, що це моя головна риса — я не кидаюся з висновками. Казав із повагою. Іноді з легкою досадою, бо чекати, поки я сама розберуся, бувало довго.

Коля помер двадцять років тому. Сорок шість років — і все. Альоші тоді було п’ятнадцять. Я пам’ятаю, як він стояв біля труни — рівно, не плакав, тільки ці стиснуті губи. Тримався заради мене. П’ятнадцятирічний.

Я прибрала аркуші назад у теку й поставила її на полицю, за товстий тлумачний словник. Туди, куди не дивишся щодня.

Треба було зрозуміти самій. Лише тоді можна говорити.

У понеділок я пішла до бібліотеки. Не працювати — звичка ходити туди на початку тижня залишилася навіть після виходу на пенсію два роки тому. Коли тридцять років проводиш понеділок однаково — тіло саме йде.

Попросила в Люди — нашої молодої бібліотекарки, вона працює тут уже третій рік, — комп’ютер на пів години.

Люда дала без запитань. Звикла, що я іноді приходжу щось пошукати. Одного разу спитала, чи правда, що в минулому столітті в цій будівлі був клуб. Я розповіла. Відтоді в нас були добрі стосунки.

Я знайшла сайт податкової. Ввела податковий номер із виписки — він там був, дрібними цифрами внизу аркуша. Почекала, поки завантажиться.

«ФОП Крашеніннікова Анна Сергіївна. Вид діяльності: операції з нерухомим майном»…