Невістка вирішила господарювати в моїй квартирі, не підозрюючи, що там на неї чекає неприємний сюрприз

— Не жорстко. Розумно. Потім, коли все закінчиться, переглянеш.

У будинку біля моря ми встановили ще дві камери: біля хвіртки й на кухні. Сусідів я попередила: нікого без мого дзвінка не пускати. У тумбочці залишила конверт із контактами Марини й чергового відділення.

Перші дні я робила вигляд, що просто відпочиваю. Гуляла вранці, займалася гімнастикою, готувала просту їжу. Телефон дзвонив часто. Артем — по кілька разів на день. Я не відповідала. Мені треба було втримати спокій.

Ліка залишала голосові. Спочатку м’які:

— Ніно Аркадіївно, пробачте, якщо ми вас зачепили. Давайте поговоримо.

Потім сухі:

— Так не можна йти від сім’ї. Ми хвилюємося.

Потім із натиском:

— Якщо ви й далі ігноруватимете нас, доведеться діяти юридично. Заради вашого ж блага.

Я зберігала все. Кожне повідомлення. Кожну інтонацію.

За тиждень зателефонувала Марина.

— Вони подали заяву до суду. Хочуть призначити експертизу й обмежити тебе в правах. Засідання за два тижні.

— Встигнемо?

— У нас уже багато чого є. Але з’явилося ще дещо. Приїжджай.

У її офісі вона відкрила ноутбук. На екрані був запис із моєї квартири. Ліка і той самий високий чоловік знову ходили кімнатами. Він знімав кути, вікна, планування, щось міряв.

— Це посередник із продажу нерухомості, — сказала Марина. — Слухай.

Звук був чистий.

— Квартира хороша, — говорив чоловік. — Продасться швидко.

— Мені треба швидко, — відповіла Ліка. — Свекруха скоро буде в пансіонаті. Щойно оформимо опіку, запускаємо угоду.

— Документи готові?

— Майже. Вона вже не в тому стані, щоб погоджуватися чи відмовлятися. Тому й потрібна опіка. Не хвилюйтеся, все виглядатиме законно.

Відео закінчилося.

Я сиділа перед темним екраном і відчувала, як усередині знову підіймається холод.

Пансіонат. Продаж. Вони вже розпорядилися моїм життям без мене.

— Є ще, — сказала Марина.

Вона ввімкнула аудіозапис. Голос Ліки був рівний, діловий:

— Я знайшла хороший пансіонат. Витрати покриємо після продажу квартири. Поки триватиме опіка, займемося будинком біля моря. Там теж пристойна сума. Все вирішувано.

Інший жіночий голос спитав:

— А якщо вона чинитиме опір?

— Не зможе. З опікою в неї не буде права голосу. А якщо почне галасувати, тим краще. Це підтвердить, що їй потрібен захист.

Я слухала й відчувала, як злість стає не вогнем, а металом — холодним, щільним, рівним.

— І ще одне, — тихо сказала Марина.

Вона відкрила запис із кухні моєї квартири. Дата стояла тижневої давності.

Ліка була сама. Вона дістала з сумки маленький флакон, відкрила мій контейнер із цукром, висипала туди порошок, розмішала ложкою, повернула порожній флакон у сумку й пішла.

— Що це? — спитала я, хоча відповідь уже жила в мені.

— Треба з’ясувати. Цукор залишився?