Невістка вирішила господарювати в моїй квартирі, не підозрюючи, що там на неї чекає неприємний сюрприз

— Я там не була тиждень. Мав стояти.

— Тоді їдемо зараз.

Марина дістала рукавички й пакети для зразків.

Ми зайшли до квартири обережно. На кухні все стояло так само. Марина надягла рукавички, зняла контейнер із полиці, чистою ложкою взяла пробу, запечатала, підписала дату, час, місце. Залишок цукру теж запакували окремо.

— Віддам до приватної лабораторії. Результат обіцяють за дві доби.

Ці дві доби розтягнулися безкінечно. Я майже не спала. Ходила вздовж моря, пила воду, дивилася на хвилі й повторювала собі: не збитися. Не зірватися. Дійти до кінця.

На другий вечір Марина написала: «Сьогодні буде результат».

Я заварила чай без цукру, сіла на терасі. Небо темніло, чашка холола. Телефон спалахнув.

Телефонували з лабораторії.

— Добрий вечір, — сказав чоловічий голос. — Результати готові. У зразку цукру виявлено речовини седативної дії. Концентрація могла спричиняти дезорієнтацію, запаморочення, порушення короткочасної пам’яті, слабкість. Симптоми можуть нагадувати початкові когнітивні розлади.

— Зрозуміло, — сказала я. — Дякую.

Після дзвінка я довго дивилася в темряву.

Це були не нерви. Не вік. Не моя підозріливість.

Це було отруєння.

Я написала Марині. Вона передзвонила майже відразу.

— Тепер у нас є ланцюжок: відео, зразок, лабораторія. Ніно, це серйозний кримінальний епізод. Далі діємо обережно, але вже без відступу.

Ще два дні я жила тихо. Відповідала тільки Валентині й Марині. Артем телефонував, Ліка писала, з’являлися незнайомі номери. Я не брала.

А на світанку третього дня зателефонував Матвій.

— Ніно Аркадіївно, ваша невістка тут. Із чоловіками. Каже, що вона господиня і приїхала по меблі.

— Не заважайте, Матвію. Нехай піднімається. Тільки внесіть усіх до журналу. Повністю.

Я відкрила застосунок.

І побачила той самий ранок, з якого почалася ця розповідь.

Ліка біля стійки. Троє чоловіків. Коробки. Список. Ліфт. Мій поверх. Старий ключ. Нижній замок. Двері.

Усе записувалося.

У вітальні Ліка віддала розпорядження: диван, стіл, вази. У спальні взяла прикраси. У розмові телефоном сама вимовила про чай, цукор, опіку, продаж квартири й будинок біля моря.

На екрані з’явилося повідомлення від Марини: «Наряд викликано. Кілька хвилин. Зберігай спокій».

Один із вантажників нервово сказав:

— Давайте швидше. Зараз люди почнуть виходити.

— Три хвилини, — відповіла Ліка. — Я ще зі спальні дещо заберу.

У цей момент біля ліфта загорівся індикатор. Двері відчинилися. У коридор вийшли четверо поліцейських.

— Нікому не рухатися.

Один зайшов першим. Двоє зупинили вантажників. Третій підійшов до Ліки.

— Документи. Де власниця квартири?