Новенького зустріли грубо, та невдовзі в’язні зрозуміли, що дуже в ньому помилилися

До обіду Барона, Діда, Краба й ще кількох людей вивезли до слідчого ізолятора іншого регіону. Формально — для розгляду за новими обвинуваченнями: тиск на свідка, організація злочинної діяльності всередині установи, зберігання заборонених предметів, зв’язок із зовнішніми посередниками. Неформально всі розуміли: з третього барака вирвали стрижень, на якому трималася багаторічна система страху.

Клоп, Тур і частина ближнього кола отримали по тридцять діб штрафного ізолятора. Тура я бачив перед тим, як його повели. Він подивився на мене без злості. Радше з важким, пізнім розумінням, що чужі накази інколи коштують надто дорого. Данила Черняка того дня не чіпали, хоч і допитали кілька разів. Він тримався блідо, але відповідав обережно. Я не знав, що він сказав. Можливо, вперше в житті він просто не сказав зайвого.

Павла перевели в окреме приміщення під посилену охорону до завершення процесу. Пізніше я дізнався: за чотири місяці він підтвердив попередні показання в суді. Справу Тараса переглянули, і 2018 року той вийшов на волю, відсидівши шість років за злочин, якого не скоював. Ця частина історії дійшла до мене вже після колонії — від Куратора, сухими фразами, але за кожною такою фразою стояло чиєсь життя, повернуте з місця, де його майже поховали.

У другій половині дня мене викликали до начальника колонії. Підполковник Левицький сидів за столом напружений, з обличчям людини, якій щойно показали, що його господарство роками було чужим складом. Поруч стояв Романчук. Біля вікна — Куратор.

Я не бачив його два роки. За цей час він посивів сильніше, але погляд лишився колишнім: спокійний, уважний, не любив порожніх слів. Коли він повернувся до мене, я вперше за багато років побачив у його очах не наказ і не розрахунок, а полегшення, змішане з провиною.

— Сапсане, — сказав він тихо. — Пробач, що так довго.

Я промовчав. На такі вибачення немає короткої відповіді.

Він поклав на стіл теку.

— Документи з комірчини дали те, чого нам бракувало два роки. Прямий зв’язок між сфабрикованою справою проти тебе й тією мережею, через яку працював Барон. Завтра запускаємо перегляд вироку. Швидко не буде. Але тепер це вже не зупинити. Надто багато людей бачили матеріали.

Я спитав лише про одне:

— Марта?

Куратор опустив очі на теку, потім знову подивився на мене.

— Їй поки нічого не повідомили. Вирішувати, коли й як сказати, що батько живий, маєш ти. Але треба розуміти: для неї це буде не лише радість. Два роки вона жила з іншою правдою. Вона оплакувала тебе. Вчилася жити без тебе. Дізнатися, що весь цей час ти був живий під чужим ім’ям і під вартою, може стати ударом.

Так з’явилася найособистіша розвилка з усіх. Вийти з колонії було простіше, ніж повернутися з власної смерті в життя доньки…