Патрульні вирішили скористатися становищем жінки, не підозрюючи, ким вона виявиться насправді.
Ларису провели в маленьку кімнату без вікон. Зазвичай відвідувачі сиділи там кілька хвилин, поки звільнялося приміщення для бесіди. Віктор забрав сумку й телефон до Смирнова, а Павлові наказав чекати біля дверей. У журналі її поява, як і раніше, не була відзначена.
За десять хвилин Лариса попросила води. Паперовий стакан вона взяла лівою рукою, бо права тремтіла. Павло запитав, чи потрібна їй допомога лікаря. Вона відповіла, що зап’ястя необхідно оглянути і що їй належить телефонний дзвінок. Коваленко звично промовив: «Розберуться», хоча вже розумів, що ніхто не збирається розбиратися чесно.
На стіні не було годинника, і Лариса запитала час. Почувши, що до полудня лишилося менше чверті години, вона вперше помітно стривожилася. Не підвищила голосу, але уточнила, чи зафіксований десь її приїзд і чи зможе черговий підтвердити, що вона перебуває в будівлі. Павло відповів заперечно. Вона попросила бодай передати повідомлення людині, яка чекала від неї дзвінка. Віктор, що стояв у коридорі, почув прохання і заявив крізь двері, що затримані не розпоряджаються працівниками. Лариса нагадала, що затриманою її ніхто офіційно не називав. Відповіддю став поворот ключа. До цього Павло міг удавати, що перед ним затягнута бесіда. Клацання замка позбавило його і цієї виверткої відмовки.
Лариса перелічила факти: вранці Смирнов дав Бєлову її опис, офіційного виклику до ринку не було, потім її привезли до порожнього гаража і відразу почали шукати папку зі скаргами. Вона запитала, що саме тут іще можна вважати випадковістю.
Павло у відповідь зажадав пояснити, звідки в неї номери службових машин. Лариса подивилася на нього уважно: «Якщо відповім, ви запишете мої слова чесно?» Коваленко промовчав. Тоді вона запропонувала спершу подумати, чому Смирнов шукав не нібито вкрадений конверт, а документи, про існування яких не мав би знати.
Віктор приніс порожній бланк і продиктував версію: Марина Бондаренко повідомила про зникнення конверта з денною виручкою; Лариса перебувала біля прилавка, відмовилася пред’явити документ і добровільно погодилася проїхати. Павло нагадав, що Марина не заявляла про крадіжку і що жінку посадили силоміць.
Бєлов прикрив двері й перейшов на довірливий тон. За його словами, Лариса працювала на людей, які збирали номери патрульних машин, підсовували конверти й монтували компрометувальні відео. Якщо її відпустити, прізвище Павла до ранку опиниться на новинних сайтах, а Смирнов лише намагається захистити працівників. Віктор нагадав про дві недавні скарги на екіпаж: обидві виявилися перебільшеними, але Павло витратив тижні на пояснення. Потім заговорив про Анну і підвищену квартирну плату. Павло якось поскаржився йому на це, і тепер Бєлов повертав кожне довірене слово як важіль. «Тобі є що втрачати, а в неї, схоже, робота така — приходити й ламати чуже життя», — сказав він. Павло помітив підміну, однак страх упізнавав знайомі слова й охоче приймав їх за доводи.
На підтвердження Віктор показав фотографію Лариси на автобусній зупинці. На ній були та сама зелена хустка і сіра сумка. Під знімком стояло попередження про підготовлювану біля ринку провокацію і вимога відразу забрати телефон. Ім’я відправника було обрізане.
Лариса не бачила екрана, але з опису зрозуміла, про який знімок ідеться. Вона сказала, що фотографію було зроблено о пів на восьму, коли вона чекала транспорт, а отже, її зовнішність передали Бєлову заздалегідь. Павло запитав, хто надіслав повідомлення. Віктор відповів, що джерело не хоче розкривати себе…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
