Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

Дізнавшись, що Павлові дали три роки за крадіжку і це його перший строк, Тихий попросив слухати уважно. Три роки, сказав він, ще не визначають усього життя. Їх можна пройти як випробування й вийти дорослішим або дозволити страху й приниженню зруйнувати себе. Суддя, наглядач і обставини впливають на багато що, але остаточний вибір однаково залишається за самою людиною. Павло тихо промовив, що розуміє, однак Микола заперечив: справжнє розуміння прийде пізніше.

Тихий простягнув йому «Злочин і кару». Павло взяв книжку обома руками, ніби боявся пошкодити. Микола звелів почати зі сторінки 217, де лишалася закладка. На прощання він не обіцяв допомоги й не вимагав вірності. Книжка мала продовжити розмову тоді, коли самого Тихого поруч уже не буде, а Павлові доведеться ухвалювати рішення без чужої підказки.

Опівдні конвоїр відчинив двері й назвав офіційне ім’я: Микола Андрійович Савченко, 1972 року народження, двадцять п’ять років. Його переводили до виправної установи суворого режиму. На збори пішло три хвилини. Усе майно вміщалося в потерту сумку; частину відібраних речей Рябий заздалегідь повернув, мовчки поклавши їх біля нар. Перед виходом Микола обвів камеру поглядом. Одні дивилися з повагою, інші — з полегшенням від того, що історія закінчилася без розправи.

Сом, Єгор і Кривий трималися осторонь. Їм ніхто не виставляв окремого рахунку, хоча кожен брав участь у приниженні новачка. Тихий не перетворював останні хвилини на суд і не перелічував їхню провину перед Лосем. Він домагався зміни порядку, а не чергової зміни людей, яким дозволено мститися. Ця стриманість виявилася для трьох зрозумілішою за погрозу: вони побачили, що Микола пам’ятає все, але свідомо не використовує перевагу для особистої розправи.

Павло стискав книжку. Рябий стояв біля столу. Тихий підійшов до нього й простягнув руку, нагадавши про дану обіцянку. Наглядач міцно потис її й повторив, що триматиме спільний дім за правилами. Микола вийшов, двері зачинилися, а Павло ще довго дивився їм услід. Потім він знайшов позначену сторінку. Олівцем там було підкреслено думку про те, що спершу людина має навчитися поважати себе, а вже потім ставитися до ближнього як до самого себе.

Переведення тривало дві доби. Тюремний фургон змінився пересильним пунктом, потім знову дорогою за ґратчастим вікном. За склом тяглися мокрі осінні поля, рідкі берези й розбиті ґрунтові дороги. Стояв жовтень 1997 року: підприємства зупинялися, людям бракувало грошей, країна переживала тяжкі часи. Але всередині закритого транспорту діяли власні правила. На пересилці Тихому належало провести одну ніч серед випадково зібраних в’язнів…