Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

Транзитна камера не була схожа ні на постійний барак, ні на звичайну камеру. Люди прибували й від’їжджали, місця бракувало, довкола стояв безкінечний шум, а новини розходилися швидше за офіційні розпорядження. Миколу впізнали не за оголошенням. Один літній в’язень довго придивлявся, потім шепнув сусідові, і за годину прізвисько Тихого вже знали всі. Місцевий наглядач підійшов із шанобливим вітанням і запропонував найкраще місце, але Микола подякував і залишився на вільних нарах.

Уранці його знову повезли далі. Нова виправна установа містилася у віддаленому регіоні: довгі бараки тяглися за потрійною огорожею, по кутах стояли вишки, уночі територію різали прожектори. Тут утримували кілька сотень людей, існували власна ієрархія й давно сформовані легенди. Прибуття молодого коронованого законника не могло лишитися звичайним рядком у журналі.

За огорожею чувся гавкіт службових собак, а між бараками лежав широкий плац, на якому в’язнів шикували для перевірки. Усередині установи працювали цехи, і розпорядок був розписаний по хвилинах. Офіційна дисципліна сусідила з негласним устроєм, про який у документах не писали. Адміністрація могла визначати час підйому й роботи, але стосунки між сотнями людей значною мірою залежали від тих, чиє слово визнавали самі в’язні.

Начальник установи полковник Левченко вивчив особову справу разом із начальником режимної частини майором Корнієнком. Миколу Савченка характеризували як розумного й зовні неконфліктного в’язня. Він ніколи не співпрацював з адміністрацією, але й не організовував заворушень. Левченко вважав саме таких людей найскладнішими: вони змінюють поведінку оточення не галасом і прямими наказами, а самою присутністю.

Полковник розпорядився відправити Тихого до третього барака без привілеїв і додаткових обмежень, а потім уважно спостерігати. Корнієнко нагадав, що наглядачем там вважається Шрам. Левченко це знав і тому обрав саме третій: йому було цікаво, як зустрінуться двоє людей із цілком різним розумінням влади.

Шрам відрізнявся від Рябого. Якщо той тиснув на людей від нудьги й утоми, новий наглядач будував тиск свідомо, як точний механізм. У бараку жили п’ятдесят двоє в’язнів; дванадцятеро входили до його найближчого оточення, решта віддавали частину передач, виконували роботу й підкорялися встановленим ним правилам. Тут страх був не випадковим спалахом, а основою системи. Про прибуття Тихого Шрам дізнався заздалегідь і вирішив зустріти його до того, як Микола встигне озирнутися…