Під час обстрілу солдат упав у стару криницю й побачив на дні те, чого ніяк не очікував

— Іноді знищує не правда. А те, скільки сил іде на те, щоб її ховати.

Мати кивнула.

Увечері вони сиділи на кухні бабусиного дому. Електрика ще йшла через старий щиток, лампа блимала, чайник шумів надто голосно. На столі стояли варення, хліб, сир, тарілка з огірками. Нічого святкового, але всі їли так, ніби дуже давно не сиділи за одним столом без брехні.

Кирило раптом спитав:

— А дідусь був поганий?

Дорослі замовкли.

Даниїл подивився на матір, потім на Ларису. Раніше хтось неодмінно сказав би: «Не питай», «Потім», «Це складно». Раніше брехня знову знайшла б маленьку щілину й пролізла в неї.

Він поклав виделку.

— Він був людиною, яка дуже помилилася. І людиною, яка нас любила. Іноді одне не скасовує іншого.

Кирило замислився.

— А Гліб?

Лариса зблідла, але погляду не відвела.

— Гліб робив зло й не хотів зупинятися, — сказала вона сама. — За це він має відповісти.

Хлопчик кивнув, серйозно приймаючи цю різницю.

Пізніше, коли майже всі роз’їхалися, Даниїл затримався у дворі. Сутінки опускалися м’яко. У сусідніх вікнах засвітилося світло. Десь грюкнула хвіртка. На новому зрубі криниці блищав простий замок.

Олена вийшла на ґанок.

— Поїдемо?

— Зараз.

Вона спустилася до нього.

— Про що думаєш?

Даниїл подивився на дім, на грушу, на темний силует криниці.

— Про те, що я провалився туди й вирішив: усе, це кінець.

— А вийшло?

Він узяв її за руку. Не урочисто, не як у красивій сцені з чужого життя, а просто тому, що хотів відчувати поруч живу людину.

— Вийшло, що іноді падаєш у саму темряву, а знаходиш там те, що нарешті допомагає вибратися нагору.

Олена стиснула його пальці.

Вони постояли ще трохи, поки Віра Павлівна не постукала з дому у вікно й не показала сердито на годинник: годі мерзнути.

Даниїл усміхнувся. Уперше за довгий час усмішка не завдавала болю.

Він зачинив хвіртку, перевірив замок на криниці й пішов до машини, де на задньому сидінні вже спав Кирило, притулившись чолом до скла. Дім залишався позаду — старий, потрісканий, усе ще такий, що потребує ремонту. Як і всі вони.

Але тепер у ньому більше не ховали правду під каменем.