Під час прощання пес раптом кинувся до жалобного вінка, і невдовзі стало ясно, що він щось відчув

— Звідки?

— У вінку було?

Павло зблід так швидко, що Марія встигла це помітити навіть крізь туман в очах. Ольга опустила хустинку. Її пальці судомно стиснули ручку сумки.

Барс стояв над пакетом, притиснувши вуха, і гарчав уже не на вінок, а на Павла.

Андрій підбіг, схопив повідок, але не став тягнути. Він теж дивився на пакет.

— Нікому не чіпати, — сказав він несподівано твердо.

Павло першим опанував себе.

— Це якийсь маячня, — видихнув він і ступив уперед. — Дайте сюди.

Марія відступила й закрила пакет ногою, сама не розуміючи навіщо.

— Не підходь.

— Машо, ти з глузду з’їхала? Це сміття. Собака розтрощив вінок, мало що там валялося.

— Це було всередині.

— Ти бачила? — він різко повернувся до натовпу. — Хтось бачив? Вінок валявся, земля, сміття… Вона зараз почне спектакль.

— Я бачив, — сказав Андрій.

Його голос прозвучав не голосно, але виразно.

Павло глянув на нього з ненавистю.

— Ти взагалі хто такий? Сусід? Не лізь у сімейне.

— Я сусід, який тримав собаку. І я бачив, як пакет випав із вінка.

У Марії затремтіли коліна. Вона нахилилася, але не наважилася взяти пакет. Слова Павла про «спектакль» уже знову шепотілися в натовпі, але тепер у них з’явилася інша інтонація — сумнів.

Розпорядник похорону розгублено кашлянув.

— Громадяни, давайте спокійно. У нас церемонія…

— Спокійно? — Ольга раптом зірвалася на вереск. — У нас похорон! А ця псина…

Барс рикнув голосніше. Ольга замовкла.

Марія повільно повернулася до Павла.

— Що це?

— Звідки мені знати?

— Вінок ваш.

— І що? Ми замовили його вранці в салоні. Його могли переплутати, підкласти, вкрасти, хто завгодно міг…

Він говорив швидко. Надто швидко.

Марія знала цей голос. Таким голосом Павло розмовляв із майстрами, коли хотів не заплатити за роботу. Таким голосом він одного разу пояснював Миколі, чому не може повернути борг: «Зараз не час, зрозумій по-людськи». Микола тоді поклав слухавку й довго сидів на кухні, дивлячись у вікно.

— Викличте поліцію, — сказав Андрій.

Натовп заворушився.

— Просто на кладовищі?

— А що робити?

— Тут, може, доказ…