Під час прощання жінка несподівано облила чоловіка вмістом відра, а за секунду присутні помітили дещо дивне

Церемонію прощання призначили через два дні. Перед нею пошкодження на обличчі приховали щільним шаром відновлювального гриму й тонкою маскувальною накладкою. Відкрита труна стояла посеред кімнати серед білих і червоних квітів. Чоловік у темному костюмі здавався схожим на Олега, але риси його обличчя виглядали неприродно нерухомими.

Марина повільно підійшла до труни. У пам’яті поставали перша зустріч із чоловіком, їхні прогулянки набережною, його усмішка й довгі розмови про майбутнє. Вона намагалася переконати себе, що пережите заважає їй упізнавати знайомі риси, однак погляд і далі помічав чужі деталі. Інакше виглядало підборіддя, незвичною здавалася форма вух, а знайомої тонкої складки біля губ не було. Навіть руки здавалися більшими, ніж в Олега, хоча їх постаралися майже повністю прикрити тканиною.

Нахилившись нижче, Марина торкнулася щоки покійного. На пальцях залишився темний слід, а під розмазаним шаром гриму проступив інший відтінок шкіри. Жінка попросила зупинити церемонію, але присутні вирішили, що горе позбавило її самовладання. Хтось спробував м’яко відвести її від труни.

Біля стіни стояло відро з холодною водою, якою перед церемонією освіжали квіти. Марина різко схопила його обома руками, повернулася до труни й одним рухом вихлюпнула чоловікові, що лежав у ній, на обличчя всю воду. Кімнатою прокотився обурений крик, який урвався майже відразу.

Вода розмила щільний грим. Темний склад потік по щоках, край тонкої маскувальної накладки підвівся, і перед присутніми постали зовсім чужі риси. Хтось скрикнув, кілька людей одночасно кинулися до виходу, а решта ніби приросли до місця. Минула лише секунда, а люди вже відступали від труни, не вірячи власним очам: перед ними лежав не Олег…