Свекруха підтримала сина, певна, що невістка покірно піде з дому, але за хвилину все змінилося
— Слухай сюди уважно, недолуга ти наша! — Палець Романа грізно ткнув у бік страви із запеченою качкою, яку Оксана щойно витягла з духовки.
— Мама в нас хто? Мама-іменинниця. А ти їй на стіл ставиш птицю, пересушену так, що об неї зуби можна поламати. І салат твій прісний, я тобі людською мовою сказав.
— І Лідія Степанівна любить пожирніше, з майонезиком щедро. А ти тут свої дієтичні замашки демонструєш.
Оксана мовчки витерла краплю поту з чола тильним боком долоні.
На кухні стояла задуха, пахло печеними яблуками, часником і кропом. Останні чотири години вона металася між плитою, мийкою та обробною дошкою, мов заведений механізм, готуючи розкішний бенкет на шістнадцять осіб. Усі продукти — від добірної фермерської качки до ікри й екзотичних фруктів — були куплені виключно за її зарплату.
Роман же, вбраний у новеньку, випрасувану, знов-таки Оксаною, сорочку, заявився на кухню виключно для того, щоб влаштувати показову прочуханку. Йому явно кортіло довести розпухлій від власної значущості рідні, хто в цьому житлі справжній володар сковорідок і доль.
— Ромо, качка нудилася в рукаві рівно за рецептом, вона найніжніша, — спокійно відповіла Оксана, знімаючи прихватки. — А якщо Лідії Степанівні бракує майонезу, он стоїть цілий соусник. Нехай черпає ложками. І взагалі міг би сам хоч хліб нарізати, поки я тут кручуся.
Обличчя чоловіка миттю пішло червоними плямами праведного гніву. Як вона сміє перечити в його квартирі?
— Ти як із чоловіком розмовляєш? — гаркнув він. Груди його випнулися вперед. — Я у своєму домі, а ти тут, між іншим, просто живеш. Квартира, успадкована від бабусі, — моя власність. Не подобається щось? — Він театрально змахнув рукою, вказуючи на коридор.
Прямо в стилі дешевих мильних опер.
— Не подобається — двері он там.
Оксана завмерла. Вона подивилася на чоловіка, на його обурено роздуті ніздрі, на крихту від тарталетки, що прилипла до його ідеальної краватки. Потім перевела погляд на дорогезний кухонний гарнітур із масиву дуба, за який вона виплачувала кредит півтора року. На вбудовану техніку останніх моделей, куплену за її преміальні. На граніт під ногами, заради якого вона особисто моталася будівельними магазинами, поки Рома лежав на старому продавленому матраці й шукав себе у відеоіграх.
Вона не стала влаштовувати скандал. Не стала бити тарілки чи театрально заламувати руки. Це був уділ істеричок, а Оксана працювала головною бухгалтеркою. У її голові завжди панували цифри, графіки й чіткий баланс доходів і витрат. І просто зараз усі цифри склалися в ідеальну, кришталево ясну картину.
Оксана просто кивнула — спокійно, навіть якось умиротворено. Зняла фартух, акуратно повісила його на гачок, дістала з кишені мобільний телефон і, не сказавши ані слова, обійшла чоловіка, попрямувавши просто до спальні…
