Під час прощання жінка несподівано облила чоловіка вмістом відра, а за секунду присутні помітили дещо дивне

Марина передала запис слідчим, а сама продовжила зіставляти робочі папери Олега. Дати підозрілих переказів збігалися з датами його зустрічей біля старого складу на околиці. Кілька прізвищ повторювалися в рахунках, листуванні та реєстраційних даних автомобілів.

Одного разу пізно ввечері в поштовій скриньці лежав конверт без зворотної адреси. Усередині був клаптик паперу з короткою фразою: «Ти наблизилася до правди. Шукай там, де знайшли машину». Записка означала лише те, що комусь відомо про розслідування Марини. Чи намагалися їй допомогти, чи заманити в пастку, вона не розуміла. Почерк був незнайомим, а на конверті не залишилося жодної підказки про відправника.

Тієї ж ночі жінка повернулася до річки з ліхтарем, камерою й записником. Дощ уже скінчився, але мокре гілля чіплялося за одяг, а земля ковзала під ногами. Між деревами виявилася ледь помітна стежка, що вела до зарослого берега. Внизу стояв старий човен, а в сирій землі збереглися сліди шин, про які не згадувалося в початкових матеріалах справи.

Поруч із багнюки виступав кут герметично закритої пластикової коробки. Усередині лежали копії фінансових звітів, відомості про таємні зустрічі людей, яких Марина раніше вважала друзями Олега, і підготовлені папери, пов’язані з переданням управління бізнесом після його смерті. Документи вказували, що фальшивий похорон був частиною більшого задуму.

Повернувшись додому, Марина замкнула двері й розклала знахідку на столі. Тепер вона знала мету злочину, але й досі не уявляла, де тримають чоловіка. Хтось знав про хід її пошуків, і наміри невідомого залишалися незрозумілими. Будь-яка помилка могла позбавити її останньої можливості знайти Олега живим…