Після пологового я дізналася, що чоловік зняв усі декретні гроші заради поїздки з матір’ю, але в аеропорту на них чекав несподіваний сюрприз

Нове місто, нові люди, які нічого не знали про її минуле. Оксана влаштувала Кирюшу в хороший садок, а сама вирішила поки що не працювати. Вона гуляла із сином лісом, читала книжки, поралася в саду.

Поступово вона приходила до тями. Тиша й спокій — кращі за будь-які ліки. Вона не цікавилася долею Максима й Лариси Миколаївни, обірвала всі контакти, змінила номер телефону.

Їй було байдуже, що з ними стало. Але минуле наздогнало її за рік. Їй подзвонила мама.

— Оксано, я не хотіла тобі казати, але… Максим помер, — сказала мама.

Оксана мовчала, дивлячись на квітучі яблуні у своєму саду.

— Він так і не дочекався операції, — вела далі мама.

— Грошей вони не зібрали. Його поховали минулого тижня. Лариса Миколаївна залишилася зовсім сама.

— Зрозуміло, — тихо сказала Оксана.

— Ти… ти не шкодуєш?

— Ні, мамо, — відповіла Оксана.

— Кожен сам обирає свою дорогу. Він обрав свою.

Вона поклала слухавку й пішла в сад. Сіла на лавку під старою яблунею.

Кирюша грався в пісочниці, будував замок. Сонце світило, співали птахи. Життя тривало…