Після пологового я дізналася, що чоловік зняв усі декретні гроші заради поїздки з матір’ю, але в аеропорту на них чекав несподіваний сюрприз

— Одну хвилину, будь ласка.

Вона встала й пішла до підсобного приміщення.

— Що таке? — занепокоїлася Лариса Миколаївна.

— Не знаю, — знизав плечима Максим.

— Може, система зависла?

Дівчина повернулася за п’ять хвилин, але не сама, а з двома працівниками поліції.

— Громадянин Кравченко і громадянка Кравченко? — спитав один із них, високий і широкоплечий.

— Так? — розгублено відповів Максим.

— Щось сталося?

— Пройдіть із нами, будь ласка, для з’ясування обставин.

— Яких обставин? — заверещала Лариса Миколаївна.

— Ми на літак запізнюємося.

— Пройдіть, я сказав.

Тон поліцейського став жорсткішим. Їх відвели до невеликої кімнати без вікон. Максим і Лариса Миколаївна сиділи на стільцях, нічого не розуміючи.

За десять хвилин увійшов той самий поліцейський із якимись паперами в руках.

— На вас надійшла заява від громадянки Коваленко Оксани Сергіївни. Вона звинувачує вас у крадіжці ноутбука й спробі шахрайства з її грошовими коштами в особливо великому розмірі.

— Що? — Максим схопився.

— Яка крадіжка? Яке шахрайство? Це моя дружина!

— Тепер це з’ясовуватиме слідство, — незворушно відповів поліцейський.

— А поки що ви затримані до з’ясування всіх обставин.

— Але в нас літак! — закричала Лариса Миколаївна.

— У нас тур оплачений!

— Боюся, ваша відпустка відкладається, — сказав поліцейський.

— Вам дозволяється один дзвінок.

Максим тремтячими руками дістав телефон і набрав номер Оксани. Оксана якраз вкладала Кирюшу спати, коли пролунав дзвінок. Вона побачила номер чоловіка й натиснула прийом.

— Оксано! — загорлав він у слухавку.

— Ти що наробила? Нас затримали в аеропорту!

— Треба ж, яка прикрість! — спокійно відповіла вона.

— Яка прикрість! Нас звинувачують у крадіжці! Нас зараз до відділку повезуть! Ану швидко забери свою дурнувату заяву!

— Не заберу, Максиме.

— Оксано, я тебе благаю!

Його голос зірвався.

— Мамі зле! Вона плаче! У нас квитки пропадуть! Гроші!

— Які гроші, Максиме? — спитала вона.

— Ті, що ти в друзів позичив? Чи ті, які ти збирався вкрасти в мене?

Він замовк.

На тому кінці було чути, як схлипує Лариса Миколаївна.

— Я… я не хотів красти… — пробурмотів він.

— Я думав, ми домовимося.

— Ми не домовилися. Ти забрав у мене ноутбук, на якому я працюю. Ти з матір’ю збирався полетіти, залишивши мене саму з новонародженою дитиною й без копійки грошей. Ти називаєш це домовленістю?

Саме в цей момент Оксана зрозуміла, що сталося щось жахливе, значно підліше, ніж вона могла собі уявити.

Вона сиділа в тихій дідовій квартирі, дослухаючись до голосу діда з іншої кімнати. І раптом її осяяло. Вона схопилася, підбігла до столу й, не випускаючи телефона з рук, тремтячими пальцями відкрила банківський застосунок.

Пароль, ще один пароль. Вона увійшла до особистого кабінету. Серце шалено калатало.

Вона відкрила історію операцій за заблокованою карткою. І побачила те, від чого в неї потемніло в очах. Останню операцію було здійснено сьогодні вранці.

Зняття готівки. 800 тисяч. Усі її декретні, усі її заощадження було знято.

Але як? Картку ж заблоковано. І тут вона побачила спосіб операції. Зняття через касу банку за довіреністю…