Після слів незнайомки Оксана дізналася нове про те, що діялося в неї за спиною

Оксана підвела очі.

— З ким?

— У призначену годину з’явлюся, як обіцяла. Ви теж приїдете — відкрито, господинею свого дому. На ногах, здорова, така, що розуміє, що відбувається. І нехай при мені, при свідках, при дільничному спробують продати ваше добро за фальшивою довіреністю. Подивимося на їхні папери. Тоді й з’ясується, хто в нас лежачий.

— Дільничний! — ахнула Марина. — Борис же! Знаю його, правильний чоловік. Свисни — таку справу з руками відірве. Він на Дениса давно зуб має. Чула, той і по інших районах устиг наслідити.

— Зачекайте, — Оксана замотала головою. — Як я туди піду? Там Віктор, ці люди… Страшно мені.

Поверх окулярів Галина Андріївна глянула строго, але з несподіваним теплом.

— Боятися, мила, правильно. Тільки дурна страху не знає. Але втечеш зараз, а завтра на згарище повернешся. Підроблять, обійдуть, дотиснуть — спосіб знайдуть. Зараз іще продаж не відбувся, реєстрацію зупинили, довіреність поки не пущена в хід. Станеш за своє при законі, при свідках — тоді їм кінець, а не тобі. Від біди тікатимеш, вона слідом кинеться; зустрінеш її на весь зріст — відступить. Мене життя цього навчило.

У пам’яті Оксани постала Раїса Іванівна. Бабуся без чоловіка виростила дочку й онуку, вела господарство й ні перед ким не схилилася. Вона вчила: не покинеш землю — будеш ситий, зате від людини можна чекати обману. Усе це бабуся знала наперед.

— Приїду, — сказала Оксана вже твердим голосом. — Дім їм не віддам. І доньку на вулицю не пущу. Кажіть, що робити.

Поки вони радилися, в іншому кінці райцентру, біля автостанції, за столиком літнього кафе сиділи троє. Віктор крутив телефон і поглядав на дорогу. Нова сорочка, гладко виголене обличчя, запах одеколону — він був при параді. Поруч нудьгувала Ліда: молода, фарбована, в короткій сукні, з довгими нігтями. Курила тонку сигарету, розглядала перехожих.

Навпроти відкинувся на спинку стільця Денис, чоловік років п’ятдесяти. Чіпкі очиці погано поєднувалися з гладким ситим обличчям. Костюм, годинник, барсетка, улесливий голос — таких називали рішалами. Він об’їздив пів області, за безцінь скуповуючи доми в спитих, самотніх, довірливих.

Роками Денис обкатував одну схему. Спершу вибирав ласий шматок: дім із землею біля води, коло річки чи лісу. Таке місце можна було потім утридорога перепродати під базу відпочинку або котеджі. Але самого доброго наділу було мало — потрібна була слабка ланка в родині. Чоловік, п’яниця, співмешканець, зять: хтось, кого спокусять легкі гроші. Цю людину обробляли, поїли, обіцяли їй частку. Далі в хід ішли фальшиві папери, свій, слухняний нотаріус або підставний. Господиню залякували або дурили, дім упливав за пів ціни, а різницю Денис забирав собі. Якщо ошукані потім намагалися судитися, він умів загнати їх у кут. Одних залякував, з іншими тягнув справу, від третіх відкуповувався мізерними сумами. По різних районах за ним лишався каламутний слід, але сам він досі виходив сухим із води.

Денис не намагався хапати здобич наскоком: вистежував її, як мисливець дичину. Приїздив у район нібито у справах і не поспішав їхати. Сидів у пивницях, у чайних, прислухався до розмов. За кухлем чоловіки самі викладали те, що йому було потрібно: у кого дружина багатіє, у кого дім на заздрість, у кого в родині негаразди. Він слухав, запам’ятовував, прикидав. Коли серед цих розмов знаходився підхожий дім із землею, а при ньому — слабка людина, Денис починав плести.

Розуму й своєрідного таланту йому вистачало, тільки служили вони злу. Він знаходив слабку жилку й тиснув: питущому обіцяв дармову випивку, заздрісному — життя краще за сусідське, скривдженому — помсту за приниження. Невдоволеним на кшталт Віктора, які мріяли позбутися тягаря, сулив гроші й свободу. Майже не помилявся. Про себе любив повторювати: людину продати легше, ніж дім, треба лише вгадати ціну.

Віктор попався йому на гачок легко — навіть надто. Сироварню в Кам’янці Денис помітив давно. Міцний дім стояв над самою Світлою, землі було багато, краєвид відкривався гарний. За таке місце забудовник заплатить добрі гроші. Денис розвідав і про господиню: молода жінка, дім отримала у спадок. Чоловік при ній невдоволений, тяготиться своїм життям. До нього Денис і підійшов у райцентрі, в пивній, нібито випадково. Заговорили, випили; за однією чаркою пішла друга. Денис поспівчував:

— Що ж ти, чоловіче, у дружини на побігеньках? Вона тут господиня, а ти при ній ніхто…