Після смерті дружини я приїхав забрати її речі, але слова охоронця змусили мене переглянути запис із камери

Вони повернулися пізно ввечері. Ярина зайшла першою, кинула сумку на підлогу й мовчки пройшла на кухню. Назар затримався в передпокої, довго розв’язував шнурки, ніби ця дрібна метушня могла відтермінувати розмову. Між ними вже стояла тріщина. Не видима, але глибока. Вони не говорили одне з одним. Лише обмінювалися короткими поглядами — злими, настороженими, повними підозри.

Слідчий, як я й розраховував, показав їм запис біля моргу. Кожному окремо. Спитав, чому вони були там до того, як їх могли офіційно повідомити. Спитав про дорогу, про час, про машину. Люди, які брешуть разом, сильні тільки доки сидять поруч і тримаються однієї версії. Роз’єднай їх — і кожен почне рятувати себе.

Наступного дня я дочекався, коли Назар піде в магазин, а Ярина лишиться на кухні сама. Вона нервово мішала цукор у чашці, хоча чай уже давно розчинив його до останньої крупинки.

— Ярино, — сказав я тихо.

Вона здригнулася.

— Що?

— Слідчий сьогодні знову дзвонив.

Ложечка дзенькнула об край чашки.

— І що?

— Сказав, Назар почав говорити. Нібито за кермом був він, але план придумала ти. Сказав, що ти наполягала, що треба лише налякати Олену, змусити зупинитися, забрати портфель. Він хоче співпрацювати, щоб зменшити собі строк.

Це була брехня. Чиста, точна, розрахована. Я ненавидів брехню все життя, але зараз використав її як інструмент, бо мав справу з людьми, для яких правда давно нічого не важила. Я не додав до справи нових фактів. Я лише вдарив по їхньому найслабшому місцю — взаємній недовірі.

Ярина зблідла. Потім на щоках спалахнули червоні плями.

— Він так сказав?

— Так мені передали.

— Тварюка, — прошепотіла вона. — Боягуз. Він вирішив усе на мене скинути.

Вона схопилася, вихопила телефон і вийшла в коридор. Крізь тонку стіну я чув уривки її голосу: «ти мене підставив», «я не буду мовчати», «я розкажу, як було». Механізм пішов швидше. Шестерні зачепилися одна за одну. Тепер їм уже було не до мене. Вони почали воювати за рештки власної шкури.

За три дні нас викликали на очну ставку.

Кабінет слідчого був тісний, із низькою стелею й запахом старого паперу. За вікном ішов дрібний дощ, краплі стукали по бляшаному відливу рівно й дратівливо, ніби хтось спеціально ввімкнув метроном для останнього акту. Ярина сиділа ліворуч. Вона нафарбувалася, але макіяж не приховував сірості обличчя. Губи були стиснуті, пальці то зчіплювалися, то розтискалися на колінах. Назар сів навпроти неї й дивився в одну точку. Від його колишньої лінивої самовпевненості не лишилося нічого. Переді мною були не подружжя і не спільники, а двоє загнаних людей, яких посадили надто близько до правди.

Слідчий розклав папки. Чоловік років сорока, спокійний, втомлений, з уважними очима. Він не підвищував голосу, не тиснув, не влаштовував вистав. Йому це було не потрібно. На столі лежали факти, а правильно зібрані факти завжди говорять голосніше за будь-який крик.

— Почнемо з ваших показань, — сказав він. — Ярино Семенівно, ви стверджували, що в день загибелі матері були вдома, а до моргу поїхали через тривожне передчуття. Назаре Павловичу, ви повідомили, що були на діловій зустрічі й приїхали туди на прохання дружини, якій нібито подзвонили з лікарні. Ці версії суперечать одна одній. Хто з вас помиляється?

Вони мовчали.

— Тоді наступне запитання. Дорожні камери зафіксували ваш автомобіль на виїзді з міста в бік шосе незадовго до аварії. Пізніше ту саму машину зафіксували на зворотному шляху. Час повністю збігається з проміжком, коли сталося ДТП. Що ви робили на цій ділянці?

— Ми просто їхали, — видавила Ярина. — Хотіли провітритися. День був важкий.

Слідчий подивився на неї поверх окулярів.

— Провітритися туди, де невдовзі загинула ваша мати?

— Ми не знали, що вона там буде! — різко сказала вона й одразу осіклася.

Назар сіпнувся, ніби його вдарили.

Слідчий не змінився на обличчі. Він дістав збільшену фотографію пошкодження на машині Олени й поклав на стіл. Поруч ліг другий знімок — передня частина машини Назара, незграбно зафарбована після аварії.

— Експертиза встановила контакт двох автомобілів. Частинки лакофарбового покриття збігаються за складом. Напрям пошкоджень відповідає дотичному удару. Поясніть.

Назар підняв очі. У них стояв страх — голий, тваринний. Ярина дивилася на фотографії, і обличчя її кам’яніло з кожною секундою. У кабінеті стало так тихо, що чути було, як дощ стікає по склу. Гребля вже тріснула, лишалося тільки дочекатися, хто першим перестане тримати воду…