Подаровані нами квартира й машина зникли разом із довірою до її чоловіка, і після цього я ухвалив одне рішення

— Господарі, відчиніть. Давайте спокійно поговоримо. Мене звати Тарас, я від Вадима Романовича.

Олег знаком велів доньці мовчати. Двері він прочинив лише настільки, щоб повністю закрити собою огляд кімнати. На порозі стояв голомозий чоловік років тридцяти п’яти у спортивному костюмі. Його натягнута усмішка зовсім не відбивалася в очах.

— Що вам потрібно?

— Олеже Сергійовичу? Послухайте, обійдемося без сцени. Вадим Романович турбується про сина. Якщо дружина вивезла малюка без згоди батька, можна ж і заяву про викрадення подати.

Тарас спробував зазирнути йому за плече, але Олег не зрушив ні на сантиметр.

— Зараз ви підете. Інакше першим заяву подам я: про переслідування, погрози й примус. Заодно розповім, як ваш наймач залишив дружину з немовлям на вулиці. Він вважає свої зв’язки сильнішими за мої? Нехай перевірить.

Усмішка на обличчі гостя здригнулася. Він кілька секунд вивчав Олега, потім байдуже знизав плечима.

— Як скажете. Тільки розмова на цьому не закінчена.

Коли кроки стихли, Олег замкнув двері й притулився до них спиною. Серце калатало так, ніби намагалося вирватися з грудей. Кілька секунд він просто стояв, дослухаючись до кроків, що віддалялися, і змушуючи дихання вирівнятися. Марина дивилася на батька перелякано, ніби боялася, що через неї йому стане зле. Лікар просив уникати хвилювань, але такі поради тепер звучали майже як насмішка.

Приблизно за годину на телефон надійшло повідомлення з незнайомого номера. Олег перечитав його двічі. Писав Тарас. Він просив нічого не видаляти й повідомляв, що три роки виконував доручення сім’ї Левченків, але ті не виплатили йому двісті тисяч. За допомогу обіцяв розповісти, що готують Вадим і його мати. Зустріч призначив на наступний ранок біля старого пам’ятника в міському сквері й вимагав прийти самому.

Олег мовчки простягнув екран доньці. Марина дивилася на текст так, ніби руйнувалося ще одне звичне уявлення.

— Тарас? Він завжди був їм відданий. Виконував усе, як сторожовий пес.

Пастка була цілком можлива. І все ж невиплачений борг міг виявитися сильнішим за колишню відданість. Олег не збирався сліпо довіряти Тарасові, однак відмовлятися від можливого джерела відомостей теж не міг. У боротьбі з людьми, які використовували документи, зв’язки й чужий страх, будь-яка достовірна деталь набувала значення. Обдурений помічник часом ставав небезпечнішим за відкритого ворога…