Подаровані нами квартира й машина зникли разом із довірою до її чоловіка, і після цього я ухвалив одне рішення

Марина говорила збивчиво, часто зупинялася, щоб перевести подих або погодувати Назара сумішшю, яку батько замовив із доставкою. Іноді вона замовкала посеред фрази й напружено дослухалася до коридору; тоді Олег терпляче чекав, не підганяючи її ні запитаннями, ні поглядом. Після весілля Вадим змінювався поступово. Перед знайомими лишався турботливим чоловіком, а вдома вимагав звіту за кожен вихід і кожну покупку. Лариса Петрівна, колишня завідувачка навчальної частини, приходила без попередження, перевіряла шафи під виглядом допомоги, називала невістку розбещеною й повторювала, що батько навмисне тримає її в залежності.

— Вона казала: «Твій тато всього лише майстер із грошима, що він тямить у сімейному житті?» Потім Вадим заборонив мені тобі телефонувати. Запевняв, що наші розмови руйнують шлюб. Телефон забрав нібито для захисту від шахраїв. Варто було попросити його повернути, він відповідав, що я виснажена пологами, маю відпочивати й думати тільки про дитину.

Олег слухав, відчуваючи, як гнів стає щільним і важким. Тепер схема була зрозуміла: спершу відрізати Марину від близьких, потім позбавити власних грошей, змусити сумніватися в собі й, скориставшись її виснаженням після пологів, підсунути потрібні документи. Ігор квапив, прикривався професійними словами й називав кожен підпис простою формальністю.

— Коли я вирішила піти, Вадим вихопив сумку, а Ігор штовхнув мене. Я впала. Вони дозволяли йти тільки без Назара. Лариса Петрівна кричала, що її колишні учні працюють і в поліції, і в службі захисту дітей, і в суді. Вона обіцяла, що мені ніхто не повірить.

Різкий стукіт змусив Марину здригнутися й міцніше притиснути малюка. За дверима пролунав чоловічий голос, удавано привітний, але з погано прихованою загрозою…