Покоївка випадково розбила старовинну вазу шейха, але його реакція виявилася зовсім не такою, як очікували оточуючі

— перепитала вона. — А вчора ввечері до номера заходив хтось із сервісу.

— Звідки ви знаєте? — різко запитала Валентина Павлівна.

Марія здригнулася від її тону.

— Я… я затрималася вчора після зміни. У нас у пральні зламалася сушарка, я допомагала Лені розкладати білизну. Коли йшла службовим коридором, бачила візок біля ліфта. Не наш. Із сріблястими краями. Зазвичай такі з ресторану.

— Час? — запитав Рашид.

— Близько десятої. Може, десята п’ятнадцять. Я ще дивилася на телефон, бо донька дзвонила.

— Хто був біля візка?

Марія насупилася.

Пам’ять опиралася. Учора вона була втомлена, думала тільки про те, що остання маршрутка піде за двадцять хвилин, а вдома мама не зможе сама підвестися з ліжка. У коридорі пахло кавою й поліроллю. Хтось говорив упівголоса. Візок. Біла серветка. Чоловіча рука з темним волоссям. Жіночий голос.

— Я не бачила обличчя. Тільки чула, як хтось сказав: «Постав лівіше, там сліду не видно». Я подумала, про тацю чи квіти.

У кімнаті стало тихо.

Валентина Павлівна різко видихнула:

— Це вже фантазії. Людина в стресі може згадати що завгодно.

Марія подивилася на неї. Вперше за весь день прямо.

— Може, й може. Але я це чула.

— Ви розумієте, що звинувачуєте персонал?

— Я нікого не звинувачую.

— Саме звинувачуєте.

Рашид підняв руку, і Валентина Павлівна замовкла.

— Пані Валентино, де ви були вчора о десятій п’ятнадцять?

Її губи стали тонкими.

— Вдома. Після дев’ятої я поїхала. Це можна перевірити.

— Перевіримо.

Вона трохи підвела підборіддя.

— Авжеж.

Марія відчула, як у кімнаті змінюється повітря. Раніше всі дивилися на неї як на винну. Тепер погляди почали ковзати по інших обличчях.

Але легше не стало.

Бо якщо вазу справді підлаштували, отже, хтось вибрав саме її.

Не випадкову співробітницю. Не будь-яку покоївку.

Її.

Надвечір Марію відпустили додому, але не звільнили. Сергій сухо сказав, що вона зобов’язана бути на зв’язку і завтра з’явитися о десятій для пояснень. Валентина Павлівна вручила їй копію службової записки, де було написано: «У зв’язку з інцидентом тимчасово відсторонена від обслуговування VIP-зон до з’ясування обставин». Слова розпливалися перед очима.

Вона вийшла через службовий вхід, коли вже сутеніло.

Двір за будівлею пах мокрим асфальтом і сміттєвими баками. Біля воріт курили двоє кухарів, але, побачивши Марію, замовкли. Вона пройшла повз, не підводячи очей.

На зупинці було холодно. Вона забула шарф у шафці. Вітер пробирався під комір, і порізаний палець нів під пластиром. Телефон у сумці вібрував знову й знову.

Аня.

Марія відповіла лише на четвертий дзвінок.

— Мамо? Ти де?