П’ять років він не міг змиритися зі смертю дружини

Цікавість подруги була не випадковою. Андрій сподобався обом — і не лише зовнішністю, хоча пронизливі блакитні очі, густе темне волосся й спортивна постава відразу привертали увагу. Він був одягнений стильно й бездоганно охайно, але без епатажу й прагнення вразити оточення дорожнечею речей. Значно сильніше прихиляла його манера говорити: спокійно, грамотно й підкреслено шанобливо. Річ була не в браку розуму в решти однокурсників, а у високій культурі Андрія і тому доброму домашньому вихованні, яке відчувалося в кожній його відповіді.

Марина ставила запитання майже без пауз і влаштувала новому знайомому справжній перехресний допит із пристрастю. Її цікавили переїзд, родина, навчання й захоплення новачка. Андрій не ображався на жартівливий тон, відповідав прямо й за нагоди переводив розпитування в гумор. Дуже скоро бесіда перестала нагадувати допит, хоча подруги встигли дізнатися чимало важливих подробиць.

Андрій розповів, що перебрався до міста разом із матір’ю. Вона змушена була приїхати трохи раніше через роботу й уже стала до обов’язків керівниці одного з відділень нещодавно відкритого клінічного комплексу. Графік на новому місці виявився настільки щільним, що вільного часу майже не лишалося. Син зберігав оптимізм і впевнено казав: з усіма побутовими труднощами вони неодмінно впораються, як давали собі раду раніше.

Сам Андрій затримався в колишньому місті, поки займався продажем старої квартири й відправленням великого контейнера з меблями та особистими речами. На новому місці родина вже придбала інше житло. Квартира була в доброму стані й не потребувала термінового ремонту, що значно полегшувало переїзд. Щоправда, вони ще не встигли розпакувати всі коробки й розставити майно: мати майже постійно перебувала в клініці, а син приїхав лише кілька днів тому.

З переведенням йому пощастило. Програми колишнього й нового університетів майже повністю збігалися, тож складати багато додаткових предметів через академічну різницю не довелося. Ба більше, знайшлося місце з безкоштовним навчанням: двоє студентів незадовго до того перевелися до іншого навчального закладу. Можливість продовжити освіту без додаткової плати стала для родини відчутною підмогою. Андрій із явною радістю перелічував ці вдало збіглі обставини.

Коли Оксана спитала про спорт, з’ясувалося, що зі шкільних років Андрій серйозно займався спортивною боротьбою й устиг здобути перший спортивний розряд. Тепер він із надією розпитував нових знайомих, чи немає поблизу хорошої секції єдиноборств, де можна продовжити тренування після переїзду.

Дівчата зізналися, що в їхньому спортивному центрі, здається, немає борцівської зали. Того вечора вони збиралися на фехтування й пообіцяли відразу спитати у свого тренера, чи не знає він відповідного місця для занять. Подруги не сумнівалися: десь у великому місті потрібна Андрієві секція єдиноборств неодмінно знайдеться.

У групі він освоївся напрочуд швидко. Спочатку однокурсники добродушно піджартовували з його звички скрупульозно вести паперовий конспект і водночас дублювати лекцію на диктофон. Андрій спокійно пояснив: така методика значно заощаджує час під час пошуку потрібної інформації, а сам процес докладного запису допомагає матеріалу міцно осісти в пам’яті ще в аудиторії. Пояснення прийняли, і невдовзі насмішки припинилися.

Викладачі швидко оцінили серйозність новачка. На складних семінарах і колоквіумах його відповіді вирізнялися чіткістю й лаконічністю, а до зимової сесії з кількох профільних предметів йому виставили підсумкові заліки без додаткових випробувань. Оксана теж завжди вела докладні й акуратні записи. Одного разу Андрій уважно простежив, як вона структурує матеріал, і запропонував трохи вдосконалити процес за допомогою власної системи.

Раціоналізаторський підхід Андрія припав Оксані до душі, і вона охоче перейняла корисні прийоми. Одного дня вони разом схилилися над конспектами, зіставляючи звичний для Оксани докладний спосіб запису із системою нового однокурсника. За цим спільним заняттям їх і побачила всюдисуща Марина.

Марина застала їх за цим заняттям і оголосила невиправними зубрилами, а потім вивчуваною мовою назвала їх гідною парою диваків. Андрій анітрохи не знітився і тією самою мовою заперечив: не диваки, а раціоналізатори навчального процесу. Обидві дівчини завмерли від несподіванки, а потім майже одночасно спитали, невже він теж знає цю мову.

Андрій усміхнувся й уточнив, чи правильно зрозумів, що вони теж нею говорять. Цього виявилося досить, щоб Марина влаштувала другий допит. Тепер Оксана слухала особливо уважно: що більше новачок розповідав про себе, то ясніше ставало, що її інтерес до нього давно перестав бути звичайною приязністю…