Ранковий візит свекра до дому молодят закінчився шоком

Артем мав вигляд утомлений і роздратований.

— Бо ти сама до цього довела.

— Він тримав мене замкненою вісім годин!

— І що? Ти сиділа в кімнаті, не на вулиці ж. Я одного разу тиждень так провів. Нічого, живий.

Ліза відсахнулася.

— Ти розумієш, що це ненормально?

— Лізо, не драматизуй.

— Я не хочу тут жити. Давай з’їдемо. Знімемо маленьку кімнату, хоч що-небудь. На скільки вистачить грошей.

Артем насупився.

— Може, простіше перестати сперечатися й дотримуватися правил? Подумай сама: режим, нормальна їжа, спорт, порядок. Що в цьому поганого? Батько не ворог тобі. Пам’ятаєш, він забрав тебе з роботи, коли йшов сильний дощ? А коли ти застудилася, сам купив ліки. Він вважає тебе родиною. Просто дбає так, як уміє.

— Так, у цьому є хороші сторони, — насилу визнала Ліза. — Але вони не варті всього іншого.

— Я проти переїзду, — твердо сказав Артем. — Грошей у нас мало. Тож змирися і постарайся відповідати.

Ліза подивилася на нього й остаточно зрозуміла: допомоги не буде.

«Отже, піду сама. Пробач, Артеме, але свобода дорожча за любов, яка не захищає».

Наступного дня вона стала зразковою невісткою. Прокинулася вчасно. Приготувала ситний сніданок. Накрила на стіл так рівно, що Кирило Степанович не знайшов, до чого прискіпатися. Картоплю для супу нарізала заздалегідь, майже знущально точно.

— От бачиш, — вдоволено сказав свекор. — Усього вісім годин роздумів, а результат помітний.

Ліза опустила очі.

— Пробачте за вчорашнє. Ви пустили мене до свого дому, а я поводилася невдячно.

Кирило Степанович задоволено кивнув.

А Ліза думала: «Радійте. Щойно з’явиться шанс, я зникну звідси»….