Бандити напали на старого, але несподівана поява двох вовків змінила все

Данило Петрович Коваленко неквапливо йшов лісовою стежкою, яку за сорок років роботи лісником вивчив до останнього вигину. Осінь уже знебарвила траву, вітер перебирав сухе листя, і крізь звичний шелест раптом пробилося слабке, надривне скавчання. Інший, можливо, пройшов би повз, вирішивши, що йому вчулося. Але сімдесятип’ятирічний старий зупинився відразу. Спина давно нила після довгих переходів, крок став важчим, однак слух, як і раніше, безпомилково розрізняв тривожні звуки лісу.

Скавчання долинуло з узлісся. Розсунувши мокрі гілки, Данило Петрович побачив на прим’ятій траві двох німецьких вівчарок. Великий сіро-чорний кобель лежав попереду, ніби навіть знесилений намагався затулити собою другу собаку. У суки з рудуватими підпалинами була серйозно пошкоджена задня лапа. Бік кобеля розсікала глибока рвана рана, шерсть довкола неї злиплася від крові. Обоє дихали часто й нерівно.

Старий наблизився повільно, не роблячи різких рухів. Насторожені очі собак стежили за кожним рухом його рук, але злості в них не було. Сука спробувала підвести голову й знову тихо заскавучала. Кобель напружився, однак не вишкірився. Данило Петрович опустився поруч навколішки й обережно торкнувся його теплого загривка. Пес заплющив очі, ніби сил на опір уже не лишилося і він наважився довіритися незнайомій людині.

Залишити їх означало приректи обох. Із наближенням ночі ставало дедалі холодніше, рани й далі кровоточили, а сука не могла встати. Данило Петрович згадав, скількох звірів і птахів йому доводилося виходжувати раніше: підстрелених козуль, пташенят, що випали з гнізда, лосиху з малям, які потрапили в глибоку яму. Його покійна дружина Ганна колись усміхаючись казала, що він народився із серцем, яке не вміє проходити повз чужий біль. Три роки минуло від її смерті, але голос дружини й досі звучав у пам’яті так виразно, ніби вона стояла поруч.

Знявши стару теплу куртку, він укрив тремтячу суку й поспішив додому. На околиці невеликого селища вже густішали сутінки, над дахами тягнувся дим. Данило Петрович зібрав чисті простирадла для перев’язок, баночку загоювальної мазі, воду, мотузку й ліхтар. Пальці погано слухалися від поспіху. Він кілька разів перевірив вміст рюкзака, боячись забути саме те, без чого не зможе спинити кровотечу. Перед очима весь час стояла поранена лапа суки й нерухома морда кобеля. Старий розумів: дорога туди й назад забере час, якого в поранених собак майже не лишилося…