Рівно через рік після загибелі доньки батько отримав повідомлення з її номера: «Тату, допоможи»

Дорошенко протримався на допиті менше години. Спершу він усе заперечував, потім зажадав адвоката, але запитання про платіж, довіреність і час подання документів показали, що слідство вже відновило хід угоди. Після розмови із захисником нотаріус погодився співпрацювати й докладно описав день підписання.

Роман привіз Лесю через службовий вхід. Вона погано трималася на ногах, насилу розуміла запитання і кілька разів упускала ручку. Коли Дорошенко зауважив, що жінка не усвідомлює змісту документа, лікар послався на сильне заспокійливе після сімейної трагедії й поклав на стіл велику винагороду.

Підпис довелося ставити кілька разів. Роман притримував дружину за зап’ясток, вибираючи найсхожіший варіант, а нотаріус засвідчив той аркуш, який видався переконливішим. Дату змінили заднім числом, чернетки мали знищити, але зять забрав їх собі — нібито для цілковитої безпеки.

Свідчення Дорошенка дали незалежну офіційну підставу перевірити Романа й збіглися з реєстраційними документами за часом і деталями. Приватну копію Назара до матеріалів не долучали. Майор Коваль підготував клопотання про обшук центру, затримання Романа й тимчасове блокування активів. Окреме розпорядження стосувалося пацієнтки номер сорок два: її заборонялося переміщати або піддавати новим медичним процедурам до прибуття незалежних фахівців.

Процедура все одно займала час. Підписи проходили через кілька інстанцій, а кожен зайвий дзвінок міг попередити Романа. Ми з Тарасом слухали його кабінет, поки Назар зберігав робочу копію лише як орієнтир: офіційні докази належало вилучити під час обшуку.

Першу добу зять лишався спокійним. Він обговорював продаж моєї ділянки, велів юристам скласти максимально широку довіреність і сміявся з того, як легко страх перетворює вперту людину на покірну. На другий день у його розмовах з’явилася дратівливість: хтось запросив додаткові відомості щодо компанії, яка володіла будівлею Лесі.

Уранці третього дня фінансова служба надіслала до банків постанову. Із динаміка долинув дзвінок, потім Роман звично впевнено відповів. Голос керівника відділення був напружений і сухий.

— Операції за вашими особистими й корпоративними рахунками тимчасово зупинено. Отримано офіційний припис у межах розслідування великого шахрайства.

Спершу Роман вирішив, що сталася технічна помилка. Він зажадав перевірити систему, нагадав про платіж за обладнання й назвав суму, яку треба негайно переказати. Керівник повторив: заблоковані не лише рахунки клініки, а й кошти компаній, пов’язаних з угодою щодо комерційної нерухомості.

— Ви розумієте, з ким розмовляєте? — холодно спитав зять.

— Розумію. Але скасувати постанову ми не можемо. Звертайтеся до слідчого, зазначеного в документі.

Зв’язок урвався. У кабінеті щось із гуркотом упало, потім почувся удар по столу. Оксамитовий голос лікаря зник; Роман вилаявся й почав судомно набирати нові номери.

Тарас додав гучності. Ми перезирнулися, розуміючи, що невидима частина операції закінчилася. До цієї миті зять вважав себе людиною, яка керує всіма фігурами. Тепер він уперше побачив, що хтось пересунув дошку в нього з-під рук.

Наступний дзвінок надійшов від головного юриста. Той навіть не привітався й повідомив, що Дорошенко дав свідчення про підроблену довіреність. Слідство отримало документи щодо угоди, а суд санкціонував обшук клініки й особистого комп’ютера Романа.

Зять зажадав дати нотаріусові гроші, залякати його сім’ю, знайти спосіб змусити відмовитися від слів. Юрист відповів, що вже запізно: матеріали зареєстровані, у справі беруть участь фахівці з економічних злочинів. Потім він повідомив, що припиняє співпрацю з клінікою.

— Витягни мене з цього! — закричав Роман. — Я платив тобі не за те, щоб ти втік при першій проблемі.

— Проблема не перша й не дрібна. У них є свідчення Дорошенка й дозвіл на обшук. Вони шукають листування і справжній журнал закритого відділення. Не дзвони мені більше.

Після коротких гудків запала тиша. Ми чули лише важке дихання людини, навколо якої за кілька хвилин зруйнувалася впевненість у власній недоторканності. Але найнебезпечнішим Роман ставав саме тепер: загнаний у кут, він міг спробувати знищити єдиного живого свідка…