Сваха висміяла скромний подарунок матері нареченої, не підозрюючи, що за хвилину дізнається його справжню цінність.

«Світлано Ігорівно, добрий день. На ваше прохання провів попередню оцінку квартири за вказаною адресою. Двокімнатна, третій поверх, стан добрий, район спальний, але з розвиненою інфраструктурою. Ринкова вартість станом на сьогодні становить орієнтовно чотири з половиною мільйони. У разі об’єднання із сусідньою однокімнатною квартирою, яка, за вашими словами, незабаром може звільнитися, підсумкова вартість об’єднаного об’єкта після перепланування може становити близько семи мільйонів. Готовий обговорити деталі під час особистої зустрічі».

Лариса Михайлівна відчула, як усередині все похололо. Сусідня квартира, про яку йшлося, належала літній самотній жінці — Галині Степанівні. Сусідка жила там уже багато років, мала слабке здоров’я й останнім часом дедалі частіше скаржилася на погане самопочуття.

Невже Світлана Ігорівна розраховувала не лише на квартиру Лариси Михайлівни, а й будувала якісь плани щодо житла немічної сусідки? Вона продовжила читати.

Наступний лист, надісланий уже після їхньої першої зустрічі в кафе, був такого змісту:

«Світлано Ігорівно, на ваш запит підготував інформацію про процедуру визнання громадянина недієздатним і призначення опікуна з правом розпоряджатися майном підопічного. Як я й казав, процедура можлива лише через суд, потребує медичного обстеження та вагомих підстав. У випадку із сусідкою, про яку ви згадували, якщо в неї справді є ознаки старечої деменції, теоретично можна ініціювати цей процес через родича або зацікавлену особу. Але з юридичного погляду це тривалий і ризикований шлях. Що стосується основної квартири, про яку ми говорили спочатку, там ситуація інша: власниця дієздатна, тому застосувати цю схему неможливо, потрібні інші методи впливу».

У Лариси Михайлівни перехопило подих. Вона на секунду відклала окуляри, потерла перенісся, намагаючись осмислити прочитане.

— Богдане, — тихо сказала вона, — це означає, що твоя мати розглядала можливість домогтися визнання сусідки недієздатною, щоб заволодіти її квартирою?

— Мамо, я й сама приголомшена, — втрутилася Оксана, сідаючи поруч із матір’ю й теж вдивляючись в екран. — Ми з Богданом, коли це побачили, просто втратили дар мови.

Богдан кивнув, обличчя його було похмурим.

— Читайте далі, Ларисо Михайлівно, там ще є.

Вона знову надягла окуляри й продовжила читати. Наступний лист був датований уже після весілля, буквально через кілька днів після скандального банкету.

«Світлано Ігорівно, розумію ваше роздратування після того, що сталося на урочистості, але мушу попередити: спроби тиску через третіх осіб, а тим паче пряме звернення до власниці з погрозами чи натяками на судовий розгляд можуть бути розцінені як спроба психологічного тиску й теоретично навіть як ознаки вимагання, якщо власниця звернеться із заявою до правоохоронних органів. Зважаючи на те, що вона вже, за вашими словами, публічно заявила про готовність написати заяву до поліції, наполегливо рекомендую припинити будь-які контакти з нею через посередників і зосередитися на законних шляхах, якщо вони взагалі існують, у чому я особисто сумніваюся, з огляду на юридичну бездоганність її права власності».

Лариса Михайлівна прочитала цей лист двічі, вдумуючись у кожне слово. Отже, навіть найнятий Світланою Ігорівною фахівець прямо визнавав, що законних шляхів отримати квартиру не існує, що це чиста шахрайська схема, побудована на психологічному тиску й залякуванні.

Але був іще один лист, останній у ланцюжку, надісланий лише два дні тому. Саме він, судячи з усього, став останньою краплею для Богдана.

«Світлано Ігорівно, на ваше нове прохання детальніше вивчив варіант із сусідкою Галиною Степанівною. За вашими словами, у неї бувають ознаки когнітивних порушень, але медичного підтвердження я не маю. Якщо стан справді не дозволяє їй розуміти значення своїх дій, питання про визнання недієздатною та призначення опікуна може вирішуватися лише у встановленому законом порядку. Готовий познайомити вас зі знайомим адвокатом, який спеціалізується на подібних справах, якщо ви твердо маєте намір рухатися в цьому напрямку щодо сусідньої квартири. Схоже, з досягненням основної мети доведеться зачекати або ж відмовитися від неї взагалі».

Лариса Михайлівна повільно зняла окуляри, акуратно склала їх і поглянула на Богдана довгим, важким поглядом.

— Богдане, ти розумієш, що це означає? Твоя мати всерйоз розглядала можливість домогтися визнання літньої хворої жінки, моєї сусідки, недієздатною, щоб заволодіти її квартирою, якщо вже з моєю квартирою в неї нічого не вийшло.

Богдан опустив голову, і було видно, що йому фізично боляче вимовляти наступні слова…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇