Сваха висміяла скромний подарунок матері нареченої, не підозрюючи, що за хвилину дізнається його справжню цінність.

І це відчуття її не обмануло.

Одного вечора, приблизно за місяць після весілля, Ларисі Михайлівні зателефонувала Оксана, і з її голосу відразу стало зрозуміло: сталося щось серйозне.

— Мамо, — сказала донька тремтячим голосом, — тобі треба терміново приїхати до нас. Богдан щойно дещо дізнався про свою матір, і це… Мамо, це безпосередньо стосується тебе і твоєї квартири. Будь ласка, приїдь: це не телефонна розмова.

Серце Лариси Михайлівни стиснулося від лихого передчуття, але вона постаралася зберегти спокій у голосі.

— Добре, донечко, виїжджаю просто зараз. Що б там не було, ми розберемося, чуєш мене? Ми завжди в усьому розбиралися, розберемося й цього разу.

Поклавши слухавку, вона швидко вдяглася, поклала до сумки ту саму теку, де зберігалися всі важливі папери, зокрема заповіт і нотаріальна заява, та вийшла з дому, ще не підозрюючи, наскільки приголомшливою виявиться правда, яку їй належало дізнатися протягом найближчої години.

Дорогою до доньки вона викликала таксі. Машини в неї вже давно не було — продала ще три роки тому, коли зір почав підводити й упевнено їздити вечірнім містом стало важко. Утім, навіть якби машина була, руки тремтіли надто сильно, щоб сідати за кермо. У таксі вона сиділа, дивлячись у вікно на вогні вулиць, що проносилися повз, і перебирала в голові всілякі варіанти того, що могло статися.

Можливо, Світлана Ігорівна все-таки знайшла якусь лазівку, про яку не подумав юрист. Можливо, підробила якісь документи, спробувала оформити тимчасову реєстрацію через третіх осіб. А може, справа була зовсім не у квартирі, а в чомусь геть іншому, про що Лариса Михайлівна поки що навіть не здогадувалася.

Водій таксі, помітивши її напружений стан, спробував завести розмову про погоду. Але, побачивши, що пасажирка не налаштована спілкуватися, тактовно замовк і більше не відволікав її від тривожних думок.

Коли машина під’їхала до будинку, де Оксана з Богданом винаймали квартиру, Лариса Михайлівна розрахувалася, вибралася із салону й майже бігцем піднялася на третій поверх, туди, де на неї вже чекала донька, яка відчинила двері ще до того, як мати встигла подзвонити. Мабуть, стежила за під’їздом із вікна.

— Мамо. — Оксана міцно обійняла її, і в цих обіймах відчувалося сильне хвилювання. — Заходь швидше, Богдан тобі все розповість. Ти просто не повіриш, що сталося.

Лариса Михайлівна ввійшла до невеликої, але затишної орендованої квартири, де на кухонному столі вже лежали якісь роздруковані документи, а на ввімкненому ноутбуці було відкрито електронне листування. Богдан сидів за столом блідий, із розкуйовдженим волоссям, ніби провів останні кілька годин у найсильнішому нервовому напруженні, тереблячи пальцями край аркуша.

— Ларисо Михайлівно, — сказав він, підводячись назустріч, — пробачте, що викликали вас так терміново, але нам здалося, що ви повинні дізнатися про це негайно, з перших уст, а не з чуток чи домислів.

Лариса Михайлівна сіла за стіл, намагаючись зберігати зовнішній спокій, хоча всередині все стиснулося від передчуття чогось важливого і, судячи з облич молодих, украй неприємного.

— Розповідай, Богдане, — твердо сказала вона. — Що б це не було, краще відразу знати правду, ніж гадати.

Богдан глибоко вдихнув, поглянув на дружину, ніби шукаючи в неї підтримки, а потім перевів погляд на ноутбук із відкритим на екрані листуванням.

— Ларисо Михайлівно, — почав Богдан, повертаючи ноутбук до неї екраном, — сьогодні вдень я випадково побачив на комп’ютері матері лист, коли зайшов до неї забрати деякі свої речі, що залишилися ще з парубоцьких часів. Вона не закрила пошту, і я побачив листування, яке приголомшило мене настільки, що я вирішив відразу сфотографувати все на телефон, а вже потім поговорити з нею прямо.

Він розвернув екран так, щоб Лариса Михайлівна могла бачити текст листування. Це був ланцюжок електронних листів між Світланою Ігорівною та чоловіком на ім’я Олег Миколайович, судячи з підпису в листі, тим самим рієлтором чи оцінювачем, який приходив до будинку Лариси Михайлівни з блокнотом.

— Читайте самі, — тихо сказав Богдан, явно почуваючись ніяково через те, що доводиться показувати матері дружини такі речі про власну матір.

Лариса Михайлівна надягла окуляри, які завжди носила в сумці для читання дрібного тексту, і почала уважно читати листування. Перший лист був датований ще за місяць до весілля…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇