Свекруха була певна, що домоглася розлучення, аж поки я не винесла останню сумку чоловіка й не показала документи

Криза у стосунках настала на початку грудня. Надворі мела колюча хуртовина. Ціни на таксі злетіли до небес.

А Богдан раптом вирішив, що він повноправний господар у домі. Почалося все з дрібниці. Оксана вирішила завести собаку.

Вона давно мріяла про пухнастого друга, регулярно переглядаючи сайти притулків. І нарешті знайшла його. Великого кудлатого пса невизначеної породи з розумними людськими очима й звучним ім’ям Пончик.

Вона так сподівалася, що Богдан перейметься, показуючи фото собаки. Але той скривився так, ніби йому запропонували з’їсти лимон цілком.

— Ти з глузду з’їхала? Який ще пес у винайманій хаті? Господар нас на вулицю викине.

— І взагалі від них шерсть, сморід, слина. Хто з ним гулятиме?

— Я гулятиму, — знизала плечима Оксана. — Я працюю з дому, і господар не проти тварин, я дізнавалася.

— А я проти, — гаркнув чоловік, схоплюючись із дивана. — Я приходжу з роботи втомлений. Мені потрібні спокій і чистота, а не блохастий пес, що швендятиме всюди. Я забороняю.

Він вимовив слово «забороняю» з таким задоволенням, ніби довго тренував його перед дзеркалом. Випнув груди, задер підборіддя. Оксана закрила ноутбук.

Тихе клацання пластику пролунало в кімнаті, як постріл стартового пістолета.

— Ти забороняєш? У квартирі, за яку взагалі не платиш?

— Що? — Богдан пішов червоними плямами. — Я сім’ю забезпечую.

— У мене машина, статус. А ти свої крихти з інтернету в спільний казан кидаєш і ще дорікаєш?

Він вихопив телефон і демонстративно набрав номер матері.

— Мамо, вона зовсім береги поплутала.

— Пса в дім тягне, кричить на мене. Так, знову не прибрано. Так, їсти нічого.

Оксана сиділа й мовчала. Вона спостерігала за ним із холодною цікавістю біолога, який розглядає під мікроскопом найпростіше. Інфузорія біснувалася, ворушила війками й скаржилася іншій, старшій особині.

Наступного дня Галина Степанівна з’явилася особисто, озброєна шваброю, ганчірками й бойовим настроєм. Богдан спеціально взяв відгул, щоб підтримати матір. Оксана сиділа на кухні з чашкою кави, коли свекруха почала демонстративно возити мокрою ганчіркою по ідеально чистій підлозі, голосно коментуючи кожен крок.

— Ось так. Кути мити треба, а не посередині розмазувати. Зовсім у своїй провінції розледачіли.

— Мій син у бруді жити не буде.

— Галино Степанівно, припиніть псувати мені ламінат хімією, — спокійно попросила Оксана.

— Твій ламінат? — верескнув Богдан, з’являючись у дверях кухні. Він стояв у самих сімейних трусах і майці-алкоголічці. — Ти нічого не переплутала, провінціє?

— Це житло дядька Степана. Він здав його мені, бо я людина надійна. А ти тут на пташиних правах.

Він підійшов упритул до столу, чекаючи, що Оксана зіщулиться, злякається його чоловічого напору. Але вона лише відсунула чашку.

— Богдане, забирайся з кухні.

— Іди вдягнися, дивитися гидко.

Її голос пролунав тихо, але в ньому було стільки сталі, що чоловік на секунду отетерів. А потім його понесло…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇