Свекруха продала два будинки й вирішила оселитися в невістки. Та погодилася й надіслала їй адресу, яка змінила плани всієї родини

Світлана підняла з підлоги сумочку й ще раз наказала звільнити прохід. Вона підкреслювала, що приїхала не просити, а жити, і вже вибрала собі кімнату. Аліна прикрила двері наполовину, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тоді Світлана вперлася плечем у стулку. Дві жінки кілька митей штовхали її з різних боків, поки вага приїжджої не виявилася сильнішою.

Падіння Аліни в передпокої остаточно знищило можливість розмови. Вона вдарилася об полицю й закричала, щоб незвані гості забиралися. Марія Іванівна побачила за її спиною меблі, які уявляла своїми, і ступила всередину. Парасоля виявилася першим предметом під рукою. Свекруха розмахувала нею не лише від люті: їй здавалося, що вона повертає майно, куплене за її гроші.

Аліна прикривала обличчя, намагалася відповзти й водночас кликала Дмитра. Його ім’я лише підштовхувало Марію Іванівну до нових звинувачень. Свекруха кричала, що дівчина спокусила її сина й висмоктує з нього гроші. Світлана ступила слідом за матір’ю й відрізала їм обом шлях до дверей.

Коли Аліна відштовхнула свекруху ногою, Світлана кинула речі й знову втрутилася. Марія Іванівна відлетіла до скляної перегородки, схопилася за спину й зажадала, щоб донька не щадила нападницю. Аліна підвелася лише наполовину. Ваза зі столика опинилася в її руці раніше, ніж хтось устиг зупинитися.

Розбитий кришталь осипав підлогу дрібними уламками. Світлана на секунду завмерла, побачивши, як дорога річ розбивається поруч із нею, а потім вирішила, що Аліна навмисне нищить сімейне добро. Вона вчепилася в волосся дівчини й потягла її від входу. Аліна відбивалася, залишаючи подряпини на руках і обличчі Світлани. Обидві кричали Дмитрові, але кожна чекала від нього протилежного рішення.

Марія Іванівна теж не зупинялася. Вона роздавала Аліні ляпаси, а в її словах перемішалися гроші, материнські заслуги й ображена гордість. Свекруха вимагала повернути меблі, прикраси, квартиру й усе, що син міг віддати цій жінці. Точних подробиць вона ще не знала, але вже бачила чужу молоду жінку серед розкоші, на яку розраховувала сама.

Аліна намагалася довести, що Дмитро кохає її й давно не живе справжнім сімейним життям. Світлана називала це брехнею, вимагала повернути квартиру родині й обіцяла виставити суперницю в коридор. Марія Іванівна підтримувала доньку, повторюючи, що шістдесят мільйонів дають їй право розпоряджатися всім навколо. Їхні крики перетворилися на суперечку про чоловіка й житло, які кожна сторона вже вважала своїми.

Із укриття я бачила, як точно спрацювала не хитрість із кодом, а характер кожної з них. Якби Марія Іванівна вміла просити й слухати, конфлікт міг закінчитися біля дверей. Якби Аліна не зневажала людей за одягом, вона могла б викликати Дмитра до першого поштовху. Якби Світлана не вважала чуже майно своїм, вона не стала б прориватися всередину. Я лише дала їм одну адресу; все інше вони вибрали самі.

Бійка перемістилася з передпокою в центр вітальні. Світлана й далі тягла Аліну за волосся, а та намагалася розтиснути її пальці й дряпала руки. Нічна сорочка порвалася, на обличчі дівчини залишилися сліди ударів і подряпини. Обидві кликали Дмитра, але кожна чекала від нього протилежного рішення.

Марія Іванівна, оговтавшись після удару об перегородку, знову наблизилася до дівчини. Парасоля вже випала, тому вона схопила хатній капець і продовжила бити. Світлана притиснула Аліну до підлоги й не випускала її волосся. Аліна відбивалася, закривала голову руками й намагалася звільнитися.

Вітальня була схожа на спустошене поле. Шовкові подушки, косметика й прикраси опинилися на підлозі. Розлиті олії змішалися з кришталевими уламками, а картина, у яку влучила ваза, була пошкоджена. Крики, лайка й шум боротьби розносилися квартирою. Жодна з жінок уже не чула іншу.

Я залишалася біля стіни в коридорі й не втручалася. Мені не довелося ображати Аліну чи вступати в сутичку з родичками чоловіка: вони самі перетворили зустріч на бійку. Я чекала лише Дмитра. Без нього кожна сторона ще могла вважати себе ошуканою випадковою незнайомкою; його поява мала з’єднати останні частини правди…