Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.

Коли замок вхідних дверей тихо клацнув і відчинився, у ніс їм ударив стійкий запах засобу для миття підлоги — лимонна свіжість.

Запах був такий сильний, ніби в коридорі вибухнула цитрусова бомба. У квартирі панувала тиша. Але це була інша тиша, не ранкова, сонна, а гудлива, натруджена тиша прибраного помешкання.

Вони пройшли до вітальні. На дивані, розкинувши кінцівки, спав Максим. На ньому був безглуздий фартух у квіточку, подарований кимось на новосілля.

Волосся скуйовджене, на лобі піт. Поруч на підлокітнику сидів кіт, дивлячись на господаря з виразом глибокої поваги й легкого співчуття. Кришталева люстра над їхніми головами сяяла так, що сліпила очі.

На підвіконні красувалися акуратно пересаджені герані. Жодного пилу, абсолютний музейний порядок. Почувши кроки, Максим насилу розплющив очі.

«Я все зробив, — прохрипів він, не роблячи спроб підвестися. — Усе. Двадцять пунктів.

Духовка блищить, холодильник порожній, кіт чистий. Ламінат слизький, обережно там, у коридорі. Я двічі впав».

Він перевів благальний погляд із дружини на матір, чекаючи вердикту. Людмила Василівна повільно, по-господарськи пройшлася кімнатою. Нахилилася.

Провела пальцем по нижньому краю тумби під телевізором. Палець залишився ідеально чистим. Вони з Оксаною перезирнулися.

Невістка щосили кусала губи, щоб не розсміятися вголос від комічності цієї картини. Здоровенний, повалений побутом чолов’яга в кокетливому фартушку лежав, чекаючи вердикту двох жінок…