Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.

«Ну що ж, — промовила Людмила Василівна, змахуючи неіснуючу порошинку з блузки. — Непогано, синочку. Для першого разу дуже навіть добре. А тепер вставай».

Максим застогнав, як поранений мамонт. «Ма, я не можу. Я ніг не чую.

Я штори прасував стоячи. Це пекло».

«Вставай, кажу, — м’яко, але наполегливо повторила Людмила Василівна. — Ми прийшли й хочемо чаю з лимоном. Став чайник, а ми з Оксаночкою поки руки помиємо».

Максим глибоко зітхнув, збираючи волю в кулак. Він із кректанням сповз із дивана, поправив фартух і, човгаючи капцями по ідеально вимитому ламінату, побрів на кухню. Оксана подивилася на свекруху.

Людмила Василівна підморгнула їй, зняла туфлі й, усміхаючись власним думкам, пішла у бік ванної. Вона знала абсолютно точно: більше вона ніколи не перевірятиме кути в чужому домі.

У неї є справи цікавіші. Наприклад, дізнатися в невістки рецепт того самого салату з креветками й приготувати його на наступні вихідні.