Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

Повернувшись до вітальні, Оксана побачила Богдана, що лежав на спині. Він закинув ногу на ногу й гортав новини в телефоні з виглядом людини, зайнятої справами державної ваги.

— Оксано, сир із пліснявою закінчився, — повідомив він, не підводячи очей. — Візьми дві упаковки, коли підеш до магазину. Від звичайного сиру в мене важкість. І мамі могла б дати хоча б десять тисяч — вона ж за мене переживає.

Оксана затрималася посеред кімнати й уперше подивилася на чоловіка без звичної жалості. Перед нею лежав здоровий тридцятирічний чоловік із рожевими щоками й уже помітним м’яким животом. Жодної кризи в ньому не було — лише разюча впевненість, що довколишні зобов’язані зробити його неробство зручним.

— Печінковий паштет по знижці будеш?

— Я субпродуктів не їм, — обурився Богдан, підвівшись на лікті. — Зараз іде перебудова нейронних зв’язків перед кар’єрним ривком. Мені необхідні корисні жири. Червона риба є?

— Є. В акваріумі в сусідів. Можеш спробувати впіймати.

Вона пішла на кухню, дістала з шухляди пошарпаного зошита й знову переглянула домашні розрахунки. Цифри не сходилися, скільки їх не переставляй. Половину зарплати забирала оренда, решта розчинялася в комунальних платежах, їжі та проїзді. До свого гучного звільнення Богдан заробляв непогано, і сім’я жила без нестатків. Саме тому Оксана не втручалася, коли він щомісяця переказував матері по п’ятдесят тисяч: його заробіток, його рішення.

Тепер же на кожній сторінці зошита залишався той самий безрадісний підсумок. Оксана могла відмовитися від дрібних покупок для себе, могла ще суворіше рахувати продукти, але не могла водночас утримувати здорового чоловіка й оплачувати вигадані хвороби його матері. Особливо гірко було від того, що обоє сприймали її зусилля не як допомогу, а як щось само собою зрозуміле.

Джерело грошей вичерпалося, однак апетити Галини Миронівни анітрохи не зменшилися. Ба більше, свекруха вирішила, що колишню суму має віддавати невістка. Від самої думки про це в Оксани стискалися пальці.

Вимогливий стукіт змусив її здригнутися. На порозі, однак, виявилася не свекруха, а господиня квартири Лариса Степанівна — висока, огрядна жінка з громовим голосом. На її плечі сидів величезний рудий кіт Пірат і дивився на мешканців так, ніби заздалегідь розчарувався в людстві.

— Плату за поточний місяць приготувала? — прогула господиня, переступаючи поріг. — Усе дорожчає. Із наступного кварталу додам ще п’ять тисяч.

Оксана згадала про призначений візит лише тепер. Вона дістала зі скриньки відкладену готівку й відрахувала потрібну суму. Лариса Степанівна тим часом зазирнула до вітальні, оцінила нерухомого Богдана й виразно хмикнула. Той навіть не повернув голови: черговий ролик про успіх займав його куди більше, ніж реальна господиня житла…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇