Свекруха ввімкнула запис, збираючись викрити невістку, але наступна фраза змусила її сина подивитися на матір зовсім інакше

І тут із динаміка пролунав ключовий монолог святої жінки:

«Я його по чубчику погладжу, локшини на вуха навішу, що дачу потім йому в спадок залишу. Ти ж його знаєш: він як теля, усьому вірить. Маму боїться засмутити. Головне, щоб завчасно не дізнався, що дачку я на тебе ще торік переписала. Так-так, розумію, Ленусю, тобі потрібніше. А Наталка покрутиться, не переломиться. Вона баба роботяща, ще заробить. Їхня халупа з убогою кухнею зачекає. Не прийоми ж їм влаштовувати».

Слова святої мами вдарили Антона просто в тім’я. Він кліпнув.

Потім іще раз. Подивився на матір. Галина Степанівна стояла, переводячи подих.

Її рот відкривався й закривався, як у риби, викинутої на берег. Обличчя налилося недоброю кров’ю. А телефон усе продовжував своє безупинне мовлення.

Почувся заливистий, єхидний сміх свекрухи:

«Ой, не можу! Я ж їй учора рецепт пирога втюхала. Нашого сімейного. Тільки всі інгредієнти переврала. І попросила спекти до мого приходу. Уявляєш, яким шедевром вона Антошу нагодує? Нехай подивиться, яка вона господиня на контрасті. Гаразд, донечко, цілую в носик».

Аудіофайл закінчився, і кімната поринула у важку, в’язку німоту. Таку, що хоч сокирою рубай…