Свекруха ввімкнула запис, збираючись викрити невістку, але наступна фраза змусила її сина подивитися на матір зовсім інакше

Лише настінний годинник над холодильником голосно цокав, продовжуючи відлік часу. Галина Степанівна судомно ковтнула.

— Антошо! — Її голос утратив усю свою скрипучу впевненість і перетворився на жалібний писк. — Антошо, ти не так зрозумів. Це просто бабські плітки. Я Леночку хотіла підбадьорити. Вона ж із дитиною бідує. А про рецепт я пожартувала.

Антон повільно, дуже повільно виплюнув шматок цементного пирога в серветку.

Рожеві окуляри, які мама надягла на його очі ще в дитинстві, щойно з тріском розбилися, обсипавши мозок уламками суворої реальності. Він зрозумів усе. Він зрозумів, чому сестра ніколи не запрошувала їх на шашлики.

Зрозумів, чому мама з такою наполегливістю нишпорила по їхній квартирі. Зрозумів, що його, майстра із золотими руками й непоганим доходом, просто використовували як дійну корову, пухнастого дурника, якому можна почухати за вухом і продиктувати свої умови. Йому стало фізично млосно й дико соромно перед дружиною, яка мовчки тягнула дім, терпіла ці візити й сьогодні приготувала все точно за рецептом.

Наталя стояла з незворушним обличчям. Жодних сліз, жодних скандалів. Вона чекала.

Антон не став кричати. Не став бити кулаком по столу. Він важко підвівся…