Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

Лариса різко сіпнулася. Песик сповз їй під ноги. Її обличчя перекосилося.

Вона кинула одну валізу на підлогу сходового майданчика.

— Ах ти ж стара! — заверещала жінка, звертаючись до Галини Петрівни. — Куди ти мене притягла? Казала: хороми, казала: Максимко — господар. І через усе це я через пів міста перлася на таксі на останні гроші.

— Ларисочко, сонечко, ну ми зараз усе владнаємо. Ми її випровадимо, — залепетала свекруха, намагаючись схопити колишню невістку за рукав.

— Прибери руки! — Лариса бридливо відсмикнула лікоть. — Випровадить вона. Тут, схоже, зараз викинуть вас.

— То поїхали до мене! — заблагала Галина Петрівна. — У мене затишно, диванчик розкладений.

Лариса істерично розсміялася.

— У твій бабцятник із клопами, в якесь селище? Шукай дурних. Я до Ірки поїду. А ти, Максиме, як був ганчіркою, так і лишився.

Вона різко розвернулася й лаковим чоботом на величезній платформі наступила тер’єрові на лапу. Собака завив.

Підхопивши дві валізи, Лариса потягла їх до ліфта, лаючись на весь під’їзд. Третю валізу вона просто копнула з досади, і та з гуркотом покотилася сходами. Галина Петрівна стояла на порозі, притискаючи руки до грудей.

Її світ затишної маніпуляції щойно розсипався на порох. Оксана спокійно дивилася на чоловіка.

— Повторювати треба? Чи ти йдеш збирати сумки мамі?

Максим здригнувся, ніби прокинувся від сну. Він із жахом подивився на спину Лариси, що віддалялася. Потім на матір, а тоді на Оксану. До нього раптом дійшло, що він зараз був за крок від того, щоб знову лишитися на вулиці, з часткою від продажу квартири, якої не вистачить на нормальне житло. І жити йому доведеться з мамою в селищі…