Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

Згори знову запрацював перфоратор Віктора, але зараз він здавався музикою. Лариса переступила з ноги на ногу. До неї почав доходити зміст сказаного.

— Зачекай. — Вона втупилася в Максима. — Яка половина? Мамця сказала, що ви цю хату повністю на твої гроші купили. І що тут я житиму, поки на ноги не стану, а ця мимра забереться.

Оксана хмикнула й розсміялася вголос.

— Мимра? Мамця брехати мастак. Максим після вашого з ним розлучення прийшов до мене з діркою в кишені. Без моїх грошей йому б навіть на передпокій тут не вистачило, так, Максимчику?

Максим мовчав, опустивши голову. Його руки тремтіли. Ілюзія зруйнувалася.

— А ви, Галино Петрівно? — Оксана не дала їм отямитися, повернувшись до свекрухи. — Продовжуйте молитися на свою золоту Ларису, яка пурхає по чужих ліжках. А мене можете ненавидіти, втім, як ви це й робите. Це я мимра, любонько? Думаєте, я не чую, як ви мене називаєте?

Галина Петрівна почала хапати ротом повітря.

— Ти… Ти невдячна, розлучниця. Ми ж сім’я.

— Ви мені не сім’я, — відрізала Оксана. — У вас пів години на збори…