Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

— Оксано! Оксано! — Голос чоловіка сів. — Я ідіот. Я зараз усе зроблю.

Він різко розвернувся, схопив матір за плечі й буквально затовхав її до спальні.

— Мамо, збирай речі, живо! — зашипів він так, що Оксана навіть здивувалася невідомо звідки взятому в нього басу.

— Максимку, синочку, вона ж мене виганяє! — заголосила Галина Петрівна.

— Ти сама все для цього зробила. Збирай валізу. Я викличу тобі таксі до вокзалу просто зараз, негайно.

За сорок хвилин у квартирі більше не пахло чужою присутністю. Галина Петрівна, червона від сліз і сорому, насилу волочила свої сумки, зникаючи в ліфті.

Максим поїхав проводжати її на вокзал, не сміючи навіть підвести очей на дружину перед відходом. Оксана замкнула двері на два оберти, вимила руки. З-під дивана показався Бублик. Він підійшов до столу, понюхав ніжку стільця й переможно нявкнув.

Оксана дістала з сумки коробку з фісташковим рулетом, узяла виделку зі святкового столу й сіла вечеряти. Максим повернувся пізно вночі, тихий як миша. Оксана все ж дозволила йому лишитися, але відтоді в їхньому домі запанувало залізобетонне правило.

Мама в їхній квартирі — лише тиха гостя, без ночівель і тільки за попередньою згодою. Іноді спільна власність — найкращий цемент для зміцнення сімейних стосунків.