Свекруха зажадала від батька невістки доплачувати молодій сім’ї, але його реакція виявилася зовсім не тією, на яку вона розраховувала

Увечері того ж дня Наташа зайшла до супермаркету. Вона накупила продуктів рівно на одну порцію для себе коханої. Найсвіжіший стейк тунця, руколу, чері, бальзамічний соус. Для чоловічої частини населення квартири вона придбала кілограм найдешевшої брудної немитої картоплі.

На сьому вечора Дмитро вже лежав на дивані. Він дивився якийсь огляд нових відеокарт, чухався й час від часу зітхав, демонструючи крайню втому від сидіння в офісному кріслі. Рівно о 19.15 у замку повернувся старий дублікат ключа, який свекруха, звісно ж, не залишила після ранкового скандалу.

Валентина Михайлівна ввалилася в коридор із порожнім мішком. Носом вона вже сканувала запахи.

Запахи були приголомшливі. Наташа саме обсмажувала тунця.

— Ой, як пахне! — Свекруха всміхнулася, заходячи на кухню. — Рибка! Діма обожнює рибку! Молодець, Наталочко, виправляєшся!

Наташа спокійно переклала свій стейк на гарну тарілку, посипала зеленню, сіла за стіл і взяла виделку.

— Смачного! — сказала вона сама собі й відрізала шматочок.

Валентина завмерла посеред кухні. Її погляд метався від плити до порожньої стільниці.

— А нам із Дімою?

— А вам, Валентино Михайлівно… — Наташа вказала виделкою в куток кухні. — Там у мийці лежить картопля. Ніж поруч, плита вільна.

— Що? — Із коридору матеріалізувався Дмитро, якого привернули запах їжі й раптовий облом. — Наташ, ти знущаєшся? Я голодний, як вовк. Я сто двадцять тисяч заробляю. Я мужик. Я маю право на нормальну вечерю.

Наташа повільно прожувала тунця, промокнула губи серветкою.

— Твої сто двадцять тисяч, Дмитре, пішли на передзамовлення шолома віртуальної реальності позавчора, а після цього ти просив у мене гроші на інтернет. Тож твоя віртуальна реальність лежить просто в мийці. Чисть, вари, насолоджуйся.

— Як ти смієш так розмовляти з чоловіком? — скипіла Валентина, намагаючись нависнути над столом. — Ми сім’я. Усе в дім. Усе в спільний казан.

— Спільний казан? Це коли обоє туди щось кладуть, — відрізала Наташа, відрізаючи наступний шматок. — А коли один кладе, а двоє тільки черпають зі спільного казана, це називається паразитизм. Тож на кухні самообслуговування.

Дмитро спробував грюкнути дверцятами порожнього холодильника на знак протесту, але лише забив палець. Валентина Михайлівна прошипіла щось про невдячну молодь, схопила пакет із брудною картоплею й почала агресивно шкребти її тупим ножем, кидаючи на невістку спопеляючі погляди. Наташа доїла, вимила за собою тарілку, взяла ноутбук і пішла до спальні, замкнувши двері на клямку.

За десять хвилин у квартирі вимкнувся Wi-Fi. Наташа просто змінила пароль. Увесь решту вечора квартиру наповнювали гул невдоволення, матюччя Дмитра, позбавленого інтернету, і брязкіт каструль.

Наташі було абсолютно байдуже, вона читала книжку…